Таємниці прикордонних смт 4: Угроїди та Краснопілля

Підйом, зрештою, закінчився. Але не бруківка! Як згодом виявилася, уся ця дорога між Осоївкою та Угроїдами на 95% складається з щільно укладених камінців. Та чи варто казати, що це не така бруківка, як, наприклад, у Львові. Тут камінці не були покладені пласкою частиною догори з тієї хоча б причини, що рівних поверхонь вони просто не мали. І від того велосипеди трусило, як у лихоманці, а сідла підпрацьовували вібромасажерами. Хоча, як хто, а Олександринка такий режим сприйняла за заколисування і незабаром поринула в полуденний сон.

Здолати нескінченність хвилястого шляху допоможе лише кухлик гарячого чаю

Коли ми зрозуміли, що годі чекати асфальту в найближчому майбутньому, і помітили, як заснула наша наймолодша напарниця, то зупинилися у затінку для відпочинку. Я постелив килимки уздовж краю дороги (узбіччя тут не було), на один ми поклали дівчинку, поруч сіла Олена, невідь-звідки діставши роздруківки по своїй роботі, на іншому примостився Нестор, а на третьому влігся я, провалившись на якісь півгодини у короткий сон. На ортопедичній бруківці заснулося дуже швидко.

Обід в дорожніх умовах

На цьому затишному куточку ми перечекали дві найспекотніші години, застали півхвилинний дощик, пообідали і почаювали (я дістав газовий пальник). Крім того, Олександрина встигла виспатися, а Олена – виконати чималий шматок своєї роботи. І, хоча, після того нам лишалася більша частина нудної бруківки, після відпочинку їхалося легше.

Водонапірна вежа в Угроїдах

Через більш, ніж три години після виїзду з Осоївки, ми наблизилися до Угроїдів. Дочекалися тих 5% асфальту, а також побачили перші машини – до того ми залишалися єдиними живими душами на дорозі. Селище міського типу Угроїди потішило нас не лише більш-менш нормальним асфальтом, але й панорамним спуском, у кінці якого ми зупинилися біля довгоочікуваного магазину з прохолодними напоями та іншими продуктами. Між іншим, магазинчик цей містився на площі перед колишнім цукровим заводом.

Руїни цукрового заводу (1891-2011)

В Угроїдах цукровий промисел сягає своїм корінням ще 1891 року, коли місцевий поміщик Герген заснував цукроварню, яку згодом долучив до своєї колекції сумський «цукровий» магнат Павло Харитоненко. Як і решта харитоненівських заводів, цей пережив радянську владу, але за часів Януковича був не просто ліквідований, а розібраний до цеглинки. Хоча ні. Високі цегляні труби чомусь не чіпали – по них і досі на супутникових картах легко віднайти, де на Сумщині містилися промислові об’єкти.

Ставок на річці Рибиці і труба колишнього заводу

Закриття заводу стало справжньою трагедію для угроїдців. Кажуть що відтоді населення скоротилося більш, ніж удвічі, оскільки основна частина працювала саме на цьому підприємстві, завдяки якому колишнє село 1956 року здобуло статус смт. Сюди навіть було прокладено залізничну гілку (я на власні бачив її у відмінному стані під час веломандрівки 2012 року), щоправда пасажирське перевезення по ній не здійснювалося – вона використовувалася виключно для потреб заводу.

Місцеві криниці – наче невеликі хатки

А взагалі ж, літочислення Угроїдів розпочалося з 1652 року – так давно, що ніхто достеменно вже не пригадає, звідки взялася така незвичайна назва. Одні кажуть, що село заснували не просто переселенці з-за Дніпра, а уродженці Угорщини. Інші подейкують, що вони таки були українцями, а просто в Рибиці колись водилося чимало угрів. А я от собі гадав, що це якось пов’язане зі стереометричними фігурами (порівняйте: гелікоїд, гіперболоїд, еліпсоїд, катеноїд, коноїд, олоїд або параболоїд). На місцевому заводі цілком могли випускати цукор-рафінад не у вигляді банальних паралелепіпедів, а конче у формі угроїдів.

Погляд на Угроїди з Пророко-Іллінською церквою (1847) по той бік долини

Що не зміг здолати час, так це Пророко-Іллінську церкву. 1708 року її спорудили з дерева, а 1847 замість вже зношеної за півтора століття звели мурований варіант. Що найдивніше, відтоді й до сьогодні вона майже безперервно використовується для богослужінь. «Атеїстичні канікули» тривали лише з 1930 по 1942 рік. Тоді її переобладнали під сільський клуб, дзвінцю розібрали, ошатний купол замінили на щось невиразне, релігійні оздоби зняли й спалили, фрески заштукатурили, на місці іконостасу розгорнули екран і вечорами показували фільми або влаштовували танці з гучною музикою. З приходом німців релігійне життя відновилося і вже більше не покидало споруди, хоча її довгий час і не було змоги довести до пуття. Лише 2003 року відновили баню, а 2005 відбудували дзвіницю.

Олена зловила мене з Нестором у фотооб’єктив

Після Угроїдів на дорогу все частіше стали налазити розтягнуті тіні дерев – сонце сідало й натякало, що пора закінчувати культурну програму. Але, як і попереднього разу, найсмачніше ми приготували на вечерю. Навіть назва співзвучна – Краснопілля. Сам так! Наступний населений пункт на нашому шляху – сам районний центр. І цей відтинок ми подолали надзвичайно швидко – не в останню чергу завдяки тому, що його відремонтували у позаминулому році (про що сповіщав стенд на узбіччі). Там ще був телефон гарячої лінії контролю якості, і ми одразу захотіли подзвонити, бо вибоїни біля знаку виглядали навіть древнішими, ніж до того – який тут ремонт? Але потім дочиталися, що це ремонт ділянок, а не всієї дороги. Відтак, ми поїхали далі й знайшли дві прекрасні ділянки, які перетворили спуск до Краснопілля на лісову пісню.

Нарешті дорога після ремонту!

Приємний двокілометровий спуск закінчився вже у самому смт на мосту через річку Сироватка, на березі якої 1640 року було закладене укріплення Краснопілля – чи не найперше на сумській Слобожанщині. Щоправда, на відміну решти переселенців, які масово стали заселяти навколишні землі від 1650 року, ці були не українцями, а московитами, для яких Краснопілля стало частиною Бєлгородської оборонної лінії – ланцюжка фортифікаційних споруд для захисту тодішнього південного кордону Московії від нападів кримських і ногайських татар.

Річка Сироватка у Краснопіллі

Приблизно з 1651 року національний склад почав зазнавати суттєвих змін. Українці з лівобережжя настільки масово заходилися поповнювати ряди краснопільців, що вже 1660 року становили більшість, і влада московського воєводи була обмежена лише загоном, власне, московитів. Краснопілля стало сотенним містечком Сумського козацького полку. Завдяки розташуванню на шляху, який сполучав Суми з Харковом та Бєлгородом, містечко швидко виросло і вже 1673 у ньому мешкало 1136 чоловік, а сама фортеця була значним укріпленням, оточеним стінами завдовжки понад 7 кілометрів, з 14 вежами, дві з яких мали ворота.

Іллінська церква (1880) з добудованою дзвіницею

Краснопільські козаки часто залучалися московською владою не лише для оброни власних рубежів, але й для військових походів. Коли ж південних сусідів приборкали і межі Московської держави просунулися аж до моря, козацький устрій було ліквідовано, як вже не потрібний, а Краснопілля стало центром волості Охтирського повіту Харківської губернії.

Колишній млин (1901)

У ХІХ столітті основним заняттям місцевих жителів було хліборобство, в меншій мірі — скотарство, бортництво, винокуріння. Також розвивалися різні галузі народної творчості, зокрема в Краснопіллі виник один з центрів кахляного виробництва на Слобожанщині. Розташоване на важливому шляху, село славилося своїми ярмарками, товари на які привозили з Сум, Курська, Рильська, Обояні.

Будинок двокласного училища (1914)

Нова віха в історії Краснопілля почалася 1901 року, коли відкрилася прокладена через нього залізниця Суми-Бєлгород. Від станції Краснопілля незабаром розвинулася мережа локальних гілок до Угроїдів, Бобрика, Чернеччини і Славгорода, що ще більше посилило його статус. У селі розвиваються нові промисли, магазини, школи, училище, і напередодні І світової війни населення становило вже 7468 осіб.

Меморіальний комплекс ІІ Світової і стела 25 тутешніх героїв СРСР

 З приходом радянської влади сталися чергові зміни карти адміністративного поділу. 1923 року Краснопілля назначили районним центром спершу Сумської округи (1923-1930) Харківської губернії (1923-1925), пізніше Харківської (1932-1939) і Сумської (з 1939) областей. Від 1956 року Краснопілля – селище міського типу. За часів СРСР кількість населення коливалася поблизу позначки 9 тисяч осіб.

Пам’ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС

З пам’яток архітектури, які пережили всі халепи й радують око в наші дні, вирізняються Іллінська церква (1880), млин і залізнична станція (обидві 1901 року), а також двокласне училище (1914). Від радянського минулого лишилося два меморіали ІІ Світової (менший – на березі Сироватки), більший – у центральному сквері. Вражає його розмах і число героїв СРСР – 25. І це не випадковість, адже саме тут влітку 1943 року проходив південний край Курської Дуги – однієї з ключових битв на східному фронті ІІ Світової війни, яка закінчилася перемогою радянського союзу. Цій битві присвячений обеліск на в’їзді до Краснопілля з боку Сум.

Сучасний храм Покрови Пресвятої Богородиці, освячений 2016 року

Нові пам’ятки з’являються у Краснопіллі й за часів Незалежності. Так, у центральному сквері знаходиться пам’ятник землякам ліквідаторам аварії на ЧАЕС, 2016 року був освячений храм Пресвятої Покрови Богородиці Української Православної Церкви Київського патріархату (бо історичну споруду Іллінської займає філія московської), того ж 2016 року урочисто відкрите погруддя Тарасу Шевченку.

Погруддя Тарасу Шевченку (2016)

Звісно, Краснопілля – це не лише будинки і монументи. Це, перш за все, люди. І серед них є імена, що здобули всесвітнє визнання. Саме в Краснопіллі народився Леонід Жаботинський – дворазовий (1964, 1968) абсолютний олімпійський чемпіон з важкої атлетики в суперважкій ваговій категорії та чотириразовий (1964—66, 1968) чемпіон світу, який встановив 19 світових рекордів. Також звідси родом сестри Валентина і Віта Семеренки – чемпіонки та призерки зимових Олімпійських ігор (2014), чемпіонатів світу та етапів Кубку світу з біатлону.

Карета закоханих

На останок лишається додати, що в  Україні (було) 10 населених пунктів з назвою Краснопілля, але те, що на Сумщині, серед них найголовніше, бо воно єдине – смт. І справді, поки ним покаталися, то додали до маршруту з десяток кілометрів, аж сонцю набридло чекати і воно закотилося за обрій. Тож, коли траса вивела нас за межі Краснопілля, починали підкрадатися сутінки, прохолода і комарі. Аби віднадити від нас останніх, Олена обробила спреями дітей ще до заїзду в ліс, попередньо вдягнувши на них куртки з капюшонами та довгі штани.

Активування захисту проти комарів

Потрібний лісок ми знайшли неподалік західної околиці Краснопілля – він розлігся на пагорбі вздовж витягнутої долини, затопленої ставком на річці Грязна. Я спускався до води і перевіряв – вона дійсно якась підозріло каламутна. А кущі аж тремтять від полчищ комарів. Словом, ми вирішили не ставати аж біля самої води, а зупинилися на узліссі вгорі. До того ж, питну воду ми мали ще з магазину, тому ставок відігравав радше декоративну роль.

Два місяці та ставок на річці Грязній

Хто не погоджувалися з роллю статичних декорацій – це комарі. Вони налетіли на нас, щойно ми розібрали речі й заходилися встановлювати намет. Повітря буквально дзвеніло від хору зловісних голосків. Спреї закінчилися, комахи все частіше лізли в атаку, не зважаючи на здоланих хімією побратимів. Ми мало не бігом позакидали всі речі у щойно поставлений намет і самі залізли всередину, щільно застібнувши «двері». Вечерю врятував газовий балон.

Закінчення

3 thoughts on “Таємниці прикордонних смт 4: Угроїди та Краснопілля

    • Радий, що сподобалося!
      Краснопільський район багатий на цікаві та мальовничі місця. Тому будуть ще мандрівки і, звісно, розповіді 🙂

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.