Велосипедом на гостини до Кіндратовича і Харитоненка. Старе Село

Часи найбільшого розквіту міста Суми пов’язують з діяльністю двох родів – Кіндратовича (російською: Кондратьева) у 1655-1748 і Харитоненка (російською: Харитоненка) у 1850-1917. Засновники обох династій були не корінними сумчанами, і минулої неділі ми влаштували сімейну велоподорож до плацдармів, звідки вони вирушали будувати своє майбутнє.

Стартуємо з колишнього парку Ліщинських – родичів Харитоненків

Суми, як і більшість найдавніших поселень Слобожанщини, заснували переселенці з Правобережної України, що тікали від польського свавілля та гетьманських міжусобиць ХVII століття. Але ми не палали бажанням влаштовувати 464-кілометровий веломарафон до Ставища, звідки родом, Герасим Кіндратович. Власне, в тому не було й потреби, адже теперішні Суми стали другим поселенням, заснованим ватажком козаків Білоцерківського полку. А вперше Герасим Кіндратович ступив на берег Псла у тому місці, де тепер знаходиться Старе Село.

Занедбане поле для гри у квідич на закапелках сумського парку

Через Старе Село пролягала наша перша з Оленою краєзнавча веломандрівка рівно 10 років тому. Але, оскільки ми не полюбляємо двічі їздити одним шляхом, цього разу скористалися першим на Сумщині велосипедним туристичним маршрутом «Мамай-трейл» від ГО «Велосумщина». Тобто забули про розбиті асфальти і сусідство з автівками, сповна віддавшись насолоді лісової доріжки, що простягнулася вздовж правого берега Псла. Стежка відома тим, що саме на ній тренувався світовий рекордсмен і дворазовий олімпійський чемпіон зі спортивної ходьби сумчанин Володимир Голубничий.

Псел на витоці з Сум; на обрії видніє маківка багатоповерхівки через перехрестя від Петропавлівського цвинтаря

Маршрут виявився доволі простим в орієнтуванні і практично без підйомів-спусків. Ми почали з головного входу до міського парку, після нього проминули дачний масив за південним мостом, а потім почалася лісова частина. Час від часу з-поміж дерев ліворуч вимальовувалися краєвиди з берегами річки, двічі менші братика Псла влягалися поперек дороги, але в нагоді ставали дерев’яні місточки.

Місток через яр – своєрідну межу міста Суми

На затишній доріжці зовсім забувалося, що навколо Суми – ми лише бачили лагідні відтінки лісової зелені, що бережливо ховала нас від спекотного сонця. Тому якось непомітно виїхали за місто, лишивши десь осторонь і будинки, і величезні плантації міських каналізаційних відстійників (щоправда, вони нагадали про себе через кілька кілометрів).

Заправка велосипедних двигунів

Трохи набрати висоту довелося лише в одному місці – перед базою відпочинку «Мамаївщина», що розташована впритул до Псла поблизу однойменного урочища. Зате, поїхавши верхньою дорогою, ми побачили цілу занедбану колишню вулицю. На місці більшості садиб вже панували зарості, але в трьох місцях трапилися руїни будинків початку ХХ століття, плетені тини і облуплені дерев’яні ворота з синеньким номерним знаком. А взагалі Мамаївщина відома тим, що тут археологи знайшли залишки поселення ХІІ століття, що занепало після 1240 року. Друге подібне поселення на території Сум містилося на Тополі.

Поселення на Мамаївщині виникло у другій половині ХІІ століття, хоча теперішні руїни набагато молодші

Поки ми прямували вздовж узлісся та вулиці-привида, вниз впритул до берега спустилася дублююча доріжка. Але саме в тому місці у Псел впадала незвична притока, що починалася з труби, прокладеною під землею від згаданих відстійників. Вода у річці одразу загорнулася у брунатну каламуть, зникли відпочивальники на берегах (але не рибалки), а за якусь сотню метрів повітря довкола заполонили характерні аромати. На жаль, нам теж не вдалося уникнути цього випробування нюхальних органів, бо поблизу руїн насосної станції стежки знову об’єдналися і попрямували лісовою доріжкою неподалік від запашного берега. Але був і позитив – нам не докучали комарі.

Доказ, що сумська російська – це лише транслітерація української

На щастя, природа скоро зцілилася, і ми знову вдихали лісові пахощі, милувалися високими деревами і добре розчищеною широкою стежкою, на якій лишилося чимало слідів від велосипедних коліс наших попередників. Десь праворуч на горі починалося село Барвінкове, але нам його не було видно. У цьому місці ліс розширюється до кількох сотень метрів, а маршрут веде ближче до річки, до якої в кількох місцях траплялися виходи з мальовничими оглядовими майданчиками.

Фотопортрет з двоплановим тлом

Ліс на всьому правобережному проміжку маршруту переважно мішаний. Більшість дерев листяні, але серед них траплялося чимало височезних сосен, що всіяли землю навколо своїми шишками. Хвоя, нагріта сонцем, дарувала неперевершений аромат, доповнений річковою вологою.

Велосипедний туристичний маршрут «Мамай-трейл»

В одному місці лісова ідилія взяла перерву, бо після повороту ріки за березовим гаєм привітатися з Пслом вилізло саме Барвінкове. Після нього ще було трохи ґрунту, а потім почався асфальт (з машинами), який вивів нас до перехрестя з трасою, що пролягає повз саме Старе Село.

При під’їзді до Старого Села

Перше, що впадає в очі, коли простуєш крізь Старе Село – це новенька блискуча баня відбудованої дзвіниці церкви Святого Миколая. Перший храм був дерев’яний, на його місці у 1741-1754 роках збудували мурований, який простояв до 1932 року, коли його знищили комсомольці. Від дзвіниці лишився тільки перший ярус, а вже за незалежності її відбудували, ще й підвищили з двоярусної до триярусної.

За останнє століття дзвіниця добре підросла: фото 1914 і 2020 років

Набагато цікавіша історія споруди, що заховалася між густих заростей праворуч від дзвіниці. Краєзнавці не одностайні в тому, коли її звели, пропонуючи дати від 1670-х до 1730-х. Спершу будинок мав лише один поверх і був меншим, ніж зараз. Але протягом ХVIII століття його розширили і добудували другий поверх – тоді це була одна з перших двоповерхових споруд на території Сумщини. Останню добудову зробили у 1860-х – значно розширили перший поверх, у цей час будинок використовувався як заїжджий двір (по-сучасному: готель).

Найвідважніші краєзнавці датують цю споруду 1670-ми, тобто зведену ще за життя Герасима Кіндратовича!

Радянські часи будівля пережила більш-менш спокійно. Він був звичайним житловим будинком, але коли у 1980-ті центр села забудували багатоквартирними триповерхівками, мешканці переселилися до більш просторого житла. Певний час він стояв пусткою, неквапом руйнуючись, поки пожежа 20 квітня 2014 року повністю не знищила дах і перекриття між поверхами, дерев’яні сходи, двері та віконні рами. Відкриті до сонця і дощів, руїни стали швидко заростати деревами, тому нині по ньому майже неможливо пройти.

Через 6 років після пожежі будинок перетворився на оранжерею

Сьогодні в найкращому стані знаходяться підвальні приміщення. Там темно, тому немає жодної рослинності. Цегляне перекриття чудово бореться з вологою, тож ні вогкості, ні цвілі теж непомітно. Подейкують, що з цих підмурівків колись вели підземні ходи до Миколаївської церкви, але це можуть були лише легенди. Так само як і те, що 1709 року тут зупинявся імператор Петро І, повертаючись після сумнозвісної Полтавської битви. Та що вже казати про будинок, якщо навіть назва села обплетена таємницями.

Заглиблюємося в історію – цим підмурівкам щонайменше 300 років!

На картах, виданих ще 5 років тому, ви не знайдете на Сумщині Старого Села, адже у 1930-2016 роках воно називалося Червоним. Та й Старим воно стало не одразу, а отримало це почесне звання, коли регіон вже був щільно заселений переселенцями з Правобережжя і села почали з’ясовувати, чия історія давніша. Ось так воно й здобуло свою назву, адже було засноване ще 1642 року.

У підземеллі колись найвищого житлового будинку Сумщини

Заснував Старе Село Герасим Кіндратович, який початково прибув сюди з невеликим загоном переселенців. За десять років вони дослідили навколишні землі, поклали око на дуже вигідний з погляду оборони пагорб у межиріччі Сумки (теперішньої Стрілки) і Псла, що знаходиться за 10 кілометрів вище за течією. Заповзятий ватажок підготував потрібні дозвільні документи царя (на той час це були землі Московії) для заснування міста і згодом привів значно більше товариство земляків, з якими й започаткував Суми.

У кімнатах підвалу темно, але не дошкуляє спека

Що ж до первісної назви Старого Села, дослідники схиляються до версії, що воно називалося Шустиковим. На той час найпоширенішим способом придумувати ойконіми було або за назвою місцевих річок чи струмків (наприклад, Суми), або за іменем засновника. Було би дивно, щоби Кіндратович приплів якогось Шустика. Якщо тільки це не було його справжнім прізвищем? Адже, погодьтеся, що Кіндратович (навіть у зросійщеному варіанті) більше схоже на по-батькові, до того ж достеменно відомо, що батька Герасима справді звали Кіндратом. І у списках Білоцерківського полку немає жодного запису про Герасима з прізвищем Кіндратович.

Садиба Зборомирських, які отримали Старе Село як посаг від Кіндратовичів у 1820-х

Рід Кіндратовичів володів Старим Селом до 1820-х, коли пра-пра-пра-пра-внучка Герасима Марія вийшла заміж за Миколу Зборомирського і взяла його прізвище. Їхні нащадки збудували замість старої родової садиби (не збереглася) новий розкішний особняк, наче невеличкий палац, який і нині, попри занедбаний вигляд, мені здається найкрасивішим будинком Старого Села.

Нині всередині майже ніщо не вказує на колишню пишноту

Протягом ХІХ століття село значно виросло. Тут працювали цукровий (виробляв цукор-рафінад), селітряний, пивоварний та цегельний заводи. Зростала потреба в освіті, яку вже не задовольняла церковно-парафіяльна школа. Тому було створене земське народне однокласне училище, для потреб якого Зборомирські надали окреме приміщення. Але коли до влади прийшли більшовики, вони вирішили, що поміщики були не надто щедрі, й забрали під навчальний заклад їхній палац.

З 1919 по 1983 у колишній садибі Зборомирських вчилися школярі

«Оренда» під школу тривала до 1983 року, коли поруч збудували нове сучасне приміщення. Потім про колишній палац просто забули, навіть вивіску «Ласкаво просимо!» над входом не зняли (напис уже майже облупився, але за бажання можна прочитати). Стан садиби поки набагато кращий за древнішого сусіда, але волає про реставрацію, особливо після пожежі восени 2013 року, коли згоріло праве крило (там тепер теж «оранжерея»).

Поруч нова школа, зведена у 1983 році

На цьому наше знайомство з родовим гніздом козацької династії завершилося. Але мандрівка триває, адже попереду зустріч з витоками роду цукрозаводчиків Харитоненків, які за півстоліття перетворили сільський регіон у потужний промисловий центр, що забезпечив Сумам панівне становище в регіоні на століття наперед.

продовження

Джерела краєзнавчої інформації:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA_(%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B5_%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%BE)

http://www.golos.com.ua/article/325318

https://olenasumy.wordpress.com/2019/10/20/%d1%80%d1%83%d1%97%d0%bd%d0%b8-%d1%81%d1%82%d0%b0%d1%80%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%81%d0%b5%d0%bb%d0%b0-%d1%87%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%b0-1/

https://chervone-school.com.ua/?page_id=52

https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/3026408-vid-koronavirusu-na-velosipedi-marsruti-bezpecnogo-vidpocinku.html

4 thoughts on “Велосипедом на гостини до Кіндратовича і Харитоненка. Старе Село

  1. Дякую. Дуже цікаво і сучасно. Надзвичайні фото із чудовими ракурсами. Це так добре, що ви робите такі велоподорожі, долучаєте дітей та викладаєте звіти. Я ніби проїхалася маршрутом разом із вами. Щасти вам!

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.