Немає кращого способу зустріти новий місяць, як на велосипеді! А якщо ще й у новому місці… Певно читачам уже встигла трохи набриднути Сумщина, тому велопокатенька першого дня серпня розпочалася в Олександрії Кропивницької області. Місто я вибрав не навмання. Просто там живуть мої батьки Володимир та Ірина, а ще й сестра Яна з донькою Софією приїхала. От і підібралася чудова команда!
Олександрія – велике місто, тому ідей для подорожі вихідного дня – хоч греблю гати. Ми почали з історичного центру, проїхавшись його затишними тінистими вуличками, які вивели нас до перлини ХІХ століття – міського театру.
Але ми не збиралися кататися виключно містом, тому змінили міську забудову на прибережні доріжки. Почали з місця вельми історичного – де Березівка впадає в Інгулець. Подейкують, саме тут було засноване перше поселення.
Проминувши міський парк, який саме ремонтують, ми виїхали на доріжку вздовж Інгульця, і вже на ній влаштували перегони.
А може й не перегони. Адже головне – отримати задоволення від гарної компанії, природи і велосипеда.
Незабаром присадибні ділянки відступили подалі від берегів, стежка захопилася загравати до прибережних стрімчаків, які часом показували гранітні зуби, тому ми деякий час ішли пішки.
Там де трави похилі і кущі колючі, їхати – не найкраща ідея.
А коли йдеш, то маєш змогу побачити набагато більше. Наприклад, як в Інгульці щось шукає лелека.
Нам аж самим захотілося щось пошукати, і тут так доречно вигулькнули кущі ожини. Шкода, що ще не стиглої.
Ягоди нагадали про обід, який ми організували в альтанці біля найбільш гримотливого місця Олександрії, де води Інгульця закуті в бетонні пута.
Навіть береги в цьому місці не питомо рівнинні, а майже вертикальні, і не приховують своїх гранітних нутрощів.
Вище дамби річка ліниво розляглася у долині, створивши широке водосховище з кількома санаторіями. Повз один із них, вивіска над входом до якого ще зберігає сліди радянського і шахтарського минулого міста, ми й проїхали.
Попри те, що оздоровчий табір «Гірник» вже не один рік байдикує, його корпуси ще виглядають пристойно.
Але всюди вже повиростало чимало кущів, навіть посеред фонтану з черепашкою.
Після санаторію ми знову потрапили на берег річки, за якою виднілося село Войнівка і тамтешня церква з синьою банею.
Стежку в одному місці перекрив трубопровід цукрового заводу – довелося переносити велосипеди.
А в найвужчому місці водосховища працює чи не єдиний в околицях Олександрії пором. Ще й екологічно чистий.
І ось ми потрапили до мети нашої мандрівки – парку в селищі Приютівка.
Батьки вже бували тут, але я з сестрою ще ні, і нас неабияк вразила його ошатність.
Подібна доглянутість виглядає неймовірною, як для звичайного смт в глибинці області.
Тут є на що подивитися, чим помилувати, двійко пірсів для човнів, пляж для любителів позасмагати і поплавати.
Статичний краєвид пожвавлює залізничний міст в далині, по якому доволі часто тягає вагончики «Володимир Ленін» (електровоз ВЛ-80).
Ось так ми нагулялися, надивилися, і ще трохи поживилися взятими в дорогу енергетичними сумішами горішків та фруктів, після чого настала пора повернення.
Виїхали з парку через вхід (для мене це звичне), де знаходиться садиба людини, яка ініціювала цей райський куточок для односельчан та гостей Приютівки – Сергія Кузьменка, бізнесмена і політика.
Окрім новинок, в смт збереглася і стара забудова.
Навіть видно старий стиль обрамлення дороги – не бордюрами, а бруківкою.
Ще у Приютівці є те, що викличе заздрість у багатьох мешканців Сумщини – діючий цукровий завод.
Попри те, що територіально він розташований у Приютівці, називається Олександрійським, і належить батьку Сергія Кузьменка Анатолію, теж бізнесмену і політику.
Солодке життя – це не лише про цукор. Абрикосою теж можна поласувати.
Після Приютівки ми виїхали до того ж «Гірника» і повернулися до міста вулицями, які хоч і з вибоїнами, але більш прямі, ніж прибережні стежки.
Завітали до центру міста, де майже завершився ремонт альтернативи театру – кінотеатру.
І проїхалися алеями Соборного Майдану.
Софії особливо сподобалося проїжджати під бризками фонтану «Кам’яна квітка» – ще однієї візитівки міста.
На останок бонусне фото для фанатів велосипедів – нещодавно в Олександрії з’явився свій пенні-фартинг.
Мандрівник і його мандрівки 
6 thoughts on “Перлина на березі Інгульця”