Краєзнавчий коровай з обухівськими шуликами: 1. Археологи, планеристи і музей Ющенка

Найбільш насичену мандрівку (аж 13 локацій!) у 2020 році я мав 15 серпня. Якби ми скористалися звичним для нас сімейним вело-форматом, то на це би знадобилося півтижня. Але цю подорож організувала пара професійних гідів Роман Третяк і Максим Дербеньов, які замовили для групи мінівен і впоралися за один день.

Епіцентром екскурсії стало місто Обухів з околицями. Але щоб не перетворювати дорогу з Києва на нудну поїздку, організатори відкрили краєзнавчу програму, щойно ми перетнули міську межу. І почали з казкового місця, що загубилося посеред лісу поблизу хутора Ясного.

Саме тут ми познайомилися з одним зі старожилів Київщини, 450-літнім дубом. Як і годиться, на ланцюгу походжав кіт, навчений слухати віршики, а поруч вартував лісовичок.

Неподалік дуба причаїлася новенька дерев’яна капличка. Але до справжньої, а не реконструйованої старовини, нас привела непомітна лісова стежечка, яка починалася від знаку про Ходосіївський археологічний комплекс. Якби я не знав, то б і не запримітив. На щастя, нас вели досвідчені екскурсоводи.

Там я вперше побачив на власні очі археологічну експедицію. Вона постійно діюча, археологи з 2003 року досліджують поселення, які існували на цьому місці з перервами від VI-го тисячоліття до нашої ери по XVIII століття. Побутові умови романтичні, як у бувалих туристів: намети, спальники, казанки.

Дослідники не лише дістають з надр землі сліди минулих культур, але й займаються експериментальною археологією – відтворюють колишні технології: гончарство, ковальство, сиродутний процес, бортництво, медоваріння. І, звісно, будівництво – ми із задоволенням доторкнулися до дерев’яного зрубу, побудованого за рецептами далеких пращурів.

А ще ми стали трохи ближчими до археологічного процесу, побачили старанно розкладені рядки того, що пізніше потрапить до музею. І секретне знаряддя археологів, яке не лише видаляє залишки їжі між зубів, але й сліди землі з майбутніх експонатів.

Граючи на контрастах, наступну зупинку організатори зробили не біля землянок, а на маківці Планерної гори. Спершу ми її побачили з боку новенького торгівельного центру «Мануфактура», стилізованого під голландське містечко з садами та каналами.

А потім під’їхали ближче і пішки видряпалися на саму верхівку – за крутизною і рослинністю та сама Говерла, тільки дрібніша. А вгорі на нас чекав краєвид точно не менший, ніж з Говерли (якщо уявити, що Карпати випрасували), і мені просто забракло слів.

Але тільки не нашим гідам, які продовжували розповідати цікаві речі про це атмосферне місце. Завдяки стрімкому перепаду висоти і відсутності дерев його здавна запримітили планеристи, які за відповідної погоди стрибають звідси і літають над розлогою долиною Дніпра (самої річки не видно, а лівий берег синіє вузькою смужкою за лісом). Тож Ходосівка для Києва, це майже як Коктебель для Сімферополя.

Якщо поглянути на північ, то видно сучасну забудову Ходсівки, яка вже більше скидається на місто, ніж село. А на весь обрій простягається наче Китайська стіна – то біліють стіни багатоповерхівок київського спального масиву Позняки.

Коли ми вже спускалися додолу, нам назустріч підіймалася пара справжніх планеристів. І ми би точно лишилися подивитися, як людина втілює мрію Ікара, якби нас не розривало з цікавості від наступної зупинки – музею Віктора Ющенка.

Звернувши з Дніпровського шосе у бік села Нові Безрадичі, ви точно не проґавите непересічний історичний комплекс. І хоча будівництво ще триває, наші гіди влаштували нам ексклюзивну прогулянку молодшим братиком селища Пирогів.

Пройшовши через муровану браму, ми потрапили затишного до парку, де поміж дерев та кущів наче з чарівної скрині виринали дива української традиційної архітектури. Вишукана церква виглядала майже добудованою, хоча ми чули, що всередині робітники ще продовжують роботи.

Деякі споруди ще чекають на зовнішнє облаштування, але навіть незавершені вже викликають захоплення.

Нам дозволили зайти всередину одного з будинків майбутнього музею. Хоч облаштування інтер’єру ще не завершене, але вже можна побачити, наскільки гарно тут буде у майбутньому.

Чимало цікавого можна знайти і просто неба. Вулики, скульптури (деякі витесані Віктором Ющенком власноруч), автентичний реманент та інші предмети інколи загадкового призначення.

Побували ми і в найбільш плеканій третім президентом хаті, збудованій за заповітом Тараса Шевченка. Поруч з нею – тераса над ставком, а вздовж стін – автентичні дерев’яні вози, подібні до тих, якими люди користувалися за часів Кобзаря.

Відчувалося, що хата зроблена з великою любов’ю та увагою до найдрібніших деталей, як в архітектурі, так і в оздобленні.

У будинку вже є чимало дерев’яних меблів, виготовлених майстрами справи. А однією з найбільших окрас є розписана пічка.

І, звісно, поруч з обійстям сів перепочити сам замовник, біля якого ми зробили спільну світлину на згадку.

продовження