На першотравневі вихідні, дочекавшись відносного тепла і завершення місячного київського карантину через COVID-19, ми відкрили сезон багатоденних сімейних велосипедних мандрівок. 1 травня збиралися (намет, спальники, килимки, казани, балончик з пальником, два велосипеди, напіввелосипед і велотрейлер), а вранці 2-го виїхали. Шлях обрали на південь від столиці. Спершу міркували про багаторічну мрію поїздки на Білу Церкву, але тверезо зваживши нашу теперішню швидкість, скоротили шлях до Василькова, і принагідно дослідили місця на схід від нього, знайшовши ще одне село, варте захоплення – Германівку. За 2-4 травня отримали 161 кілометр вело-вражень, про які я неодмінно напишу згодом. А зараз коротко про мандрівку.
День перший: Київ-Круглик-Васильків-Барахти, 53 км
Найкоротший шлях до Василькова – через Одеську трасу. Але ж ми не шукаємо найкоротших. І у винагороду отримуємо пригорщу цікавих місць. Перше чекало ще в межах Києва – недобудований тунель під Дніпром 1941 року. Далі проминули Хотів з парою новеньких церков, а в Круглику зупинилися на обід біля одного з ДОТів кінця 1930-х. За Кругликом змогли оцінити велич давньоруських Змієвих валів, а потім була низка сіл з сучасними палацами київського середнього класу, але чим далі, тим більше траплялося автентичних сільських будинків. У Василькові нас вразила панорама із гори, звідки починалося місто 988 року, а також старовинні церкви і міська забудова початку ХХ століття. Шкода, що наповзла темрява, яка змусила нас покинути місто, аби в ліску під селом Барахти розбити табір.
День другий: Барахти-Тростинка-Германівка-Обухів-Таценки, 67 км
Напередодні нам час від часу надокучав дощ. Другого дня його замінив не менший недруг велосипедистів сильний вітер. Але попри це, 3 травня ми проїхали найбільше за всю мандрівку. Спершу зазирнули до самих Барахт, центр яких прикрашали окрім традиційного меморіалу ІІ світової величний пам’ятник жертвам голодомору з поіменним переліком, а також пам’ятник сучасній війні на сході. Ну і доволі гарна нова церква. Несподівано ми зробили мініекскурсію руїнами колгоспного двору з купою будинків, які більше подібні до декорацій фільмів жахів, хоча й досі працюють. Потім полями переїхали до села Тростинки, де помилувалися автентичною дерев’яною церквою у дуже хорошому стані. Потім знову повернулися на трасу, проминули Велику і Малу Вільшанки (що належать різним районам – Васильківському і Обухівському), а потім рушили до села Германівки, де несподівано побачили з сотню меморіальних табличок – від згадок про давньоруські часи до Небесної сотні. І архітектура теж вразила. А особливо панорамний краєвид з Ревиної гори (детальніше про це все я розповім незабаром). Від Германівки ми попрямували до Обухова, після якого проминули село Таценки і стали табором у лісі за залізницею.
День третій: Таценки-Ходосівка-КончаЗаспа-Київ, 41 км
Третій день виявився найменш насиченим. Але ми й не скаржилися, бо як для першого в сезоні походу, вражень ми вже отримали вдосталь, та й втомилися від навантажень і підступної погоди, яка замість обіцяних синоптиками 22 градусів з мінливою хмарністю, обернулася 15 градусами з дощами і вітрами. На щастя, 4 травня погода змилостилася над нами і ми без пригод повернулися додому. Дорогою мали тільки дві великі зупинки. Спершу заїхали подивитися на ходосівський торгівельний центр Мануфактура, побудований у стилі нідерландських містечок з ошатними будинками і каналами. А потім попрямували у бік Кончі-Заспи екологічною стежкою “Лісники” вздовж лісових боліт між річками Віта і Сіверка. Додому повернулися ще до шостої вечора, тобто засвітла, що неабияк контрастувало з сутінковими фінішами попередніх днів.
Наступного разу я напишу повну розповідь, світлини до якої вже завантажив до фотоальбому.
А поки можу запропонувати огляд інших мандрівників, які також подорожували цими місцями. Про Змієві вали біля Іванковичів та ДОТи поблизу Криглика детально розповів Сергій Клименко “Південні околиці Києва: ДОТи КиУР та «Змієві вали», серпень 2012 року” (klymenko.in.ua). Вадим Войтик щедро поділився враженнями від знайомства з Васильковим “Васильків. Тут повстали декабристи“(tutbuv.com). Про подорож до Германівки та її історію гарно написав Євген Шпаргало “Подорож до місця “чорної ради” 1659 року” (eugene-shpargalo-articles.blogspot.com)
Мандрівник і його мандрівки 
One thought on “Київ-Васильків-Германівка-Обухів-Київ: веломаршрут, світлини і мандрівки інших”