Веломандри загадковою Київщиною 2: Богатирі, середньовіччя та решта історії

(Продовження. Початок тут)

Де шукати Китайський мур по-українськи? Як засновник Москви пожартував над Володимиром Великим? Звідки починався Васильків? І ще чимало цікавого чекає на Вас у продовженні нашої сімейної велосипедної мандрівки.

Минулого разу я торкався історії ХХ століття. Але Київ, ясна річ, значно давніший. І навіть до його заснування тут мешкали люди. У тому самому селі Хотів ми проїздили вулицею Пирогівською (це коли вирвалися з лісової багнюки), яка пролягає вздовж підніжжя пагорба, де у VII – V століттях до нашої ери скіфи мали своє городище. На вигляд – пагорб, як пагорб, але археологи регулярно викопують з його надр різноманітні предмети побуту наших пращурів. Або згадайте Змієві вали.

Якось у Х столітті руські богатирі зловили величезного змія. Але не вбили, а запрягли і поробили 2000 кілометрів борозн 15 метрів заввишки і 20 завширшки, які для надійності закріпили дерев’яним каркасом. Вчені погоджуються майже з усім, тільки радять замінити «змія» на «400 тисяч робітників». І, ясна річ, цей ленд-арт улаштували зовсім не для розваги, а виключно для захисту від степовиків. Це вважається за довжиною другою після Китайського муру системою оборонних споруд у світі. Щоправда, до сьогодення вона дійшла у вельми фрагментарному вигляді, бо чимало було зрівняно для господарських потреб, наприклад, прокладання доріг.

Один з цих тисячолітніх проєктів ми побачили, як піднялися від Круглика і в’їхали до села Іванковичів. Північно-східні околиці села й досі надійно захищені земляною стіною, яка лише у двох місцях розкопана, аби Іванковичанам було простіше ходити в гості до Кругликівчан. У самих Іванковичах ніяких давньоруських споруд не збереглося (до того ж, село міститься за зовнішньою стороною валу). Навіть церква у них новенька, хоч і виконана з чималою долею традиційного стилю.

А от в одному з наступних сіл – Крушинці – архітектор культової споруди виявив свій неповторний (непотворний?) смак. Тут вам і балкончик, і несиметричність форм, і деяка свобода у розташуванні віконечок.

На противагу округлим формам церкви, надбрамна дзвіниця виконана у строгому прямокутно-пірамідальному стилі. Чи то в архітектора змінився смак, чи то змінили самого архітектора – невідомо.

Храм знаходиться у самому центрі Крушинки, одразу за сільрадою. А поруч з нею – радянський меморіал Другої світової війни. На відміну від того, що ми бачили у Круглику, тут воїн тримає не автомат і вінок, а прапор.

А через дорогу від меморіалу я запримітив справжнісіньку машину часу – колонку. Достоту, як за мого дитинства! Натискаєш важіль, чуєш приглушене «гур-гур-гу-у-ур» і пам’ять повертає у часи, коли хлопчаком серед літньої спеки видобував крижаний струмінь.

А наша подальша мандрівка поведе у ще більш далеке минуле! І допоможе нам у цьому містечко Васильків, до якого ми з самого ранку невпинно наближалися. Почнім занурення в час за допомогою архітектури. Перша пам’ятка на нашому шляху – церква на честь святого Миколая (між іншим, покровителя мандрівників, себто і нас з вами). Збудована 1792 року (тобто, ще за Польщі) в стилі класицизму. Збереглася в чудовому стані, ні разу не руйнувалася, хоча й закривалася комуністами в 1937 році.

Але пірнімо ще глибше. Щоправда, як не парадоксально, для цього доведеться видертися нагору. Але коли відсапаєтеся, збагнете, що воно того варте. Бо це – щире козацьке бароко зразка 1758 року! Церква Антонія і Феодосія збудована лише на півстоліття раніше сусіди в долинці, але наскільки відчувається легкість і витонченість форм!

З красою храму може зрівнятися хіба краєвид, який розгортається, як стати на порозі й розвернутися. Видно майже все місто, що розкинулося по обидва боки річки Стугни. Дещо псує враження прямокутник цегляної «хрущовки», але неприємний осад долає український прапор.

Місце для храму обрали не випадково. Адже саме тут знаходиться тоненький перешийок, по якому можна потрапити на оточену проваллями зусібіч гору. Саме на цьому, захищеному самою природою клаптику землі, й було засноване місто – у 988 році. При вході є навіть стенд зі схемою укріплень. Недосвідчений мандрівник прочитає його і подумає: «Що, вони не могли написати без помилок?». Бо де, скажіть, поділася пара літер «ьк» у слові «Василів»?

Але плутанина виникла через засновника Москви Юрія Долгорукого, який під час княжих міжусобиць у 1155-1157 роках володів Києвом з околицями і перейменував місто на честь свого сина. Місцеві приходьків незлюбили. Юрія отруїли, Василька вигнали… але назва так і лишилася. А початково ж вона вказувала на ім’я засновника. Того самого, що дивиться на нас з одногривневої банкноти, на звороті якої колись зображували руїни Херсонеса, де колишній язичник охрестився з іменем Василь.

Але повернімося у сучасний Васильків. В його центрі облаштовано кілька затишних скверів, де о цій вечірній порі було не менш людно, ніж на київському Хрещатику у вихідні. Тут є і мініатюрні замки.

І штучні канали з місточками і терасами кафе.

Та й узагалі, приємно відчувати чистоту і ошатність довкола.

А ще у Василькові за пам’ятниками можна вивчати історію. Пригадуєте декабристів? Місцевий гарнізон підтримав повстанців 1825 року, в пам’ять про що 1976 року постав гранітний знак.

Про трагічні жнива ХХ століття розповідає пам’ятник жертвам Голодомору, який звели, зрозуміло, вже за Незалежності.

Вельми динамічна композиція у монумента радянським воїнам, полеглим під час звільнення міста від німців восени 1943 року. Комплекс із фігурою солдата, що став на коліно в оточенні списків полеглих бійців, відкрили 1957 року.

Одразу за ним височіє вежа пожежної частини. А біля неї з боку вулиці пам’ятні таблички пожежникам, які перші кинулися боронити світ від уже немирного атому в квітні 1986 року.

На останок – зовсім актуальний меморіал. Небесна сотня – це Герої, що жили серед нас. Тут, у самому центрі Василькова, можна побачити обличчя кожного, хто віддав життя за Батьківщину кривавої зими 2014 року.

Насправді у Василькові ще багато цікавого лишилося за кадром (зокрема архітектури межі ХІХ-ХХ століть). Погляньте лише, який розкішний млин зберігся поруч із залізничною станцією!

Але ми щось розсварилися з часом, який вимкнув небо. Отже й нам час завершувати перший день мандрівки.

Потрібні лаштунки для зйомок горор-фільму? Монстр-колгосп, глиняні хатки і дерев’яна церква – таке ще реально побачити біля столиці? І що в цих полях поробляв батько засновника Острозької академії? Як не боїтеся потрапити з нами до бухти Барахти, ласкаво запрошую читати про другий день нашої незабутньої подорожі.

2 thoughts on “Веломандри загадковою Київщиною 2: Богатирі, середньовіччя та решта історії

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.