Виноградівщина-Хустщина: наші веломаршрути, світлини та мандрівки інших

Цього літа наша сім’я здійснила свою найбільш тривалу велосипедну подорож – ми виїхали з дому 16 липня, а повернулися 1 серпня. І отримали купу нового незабутнього досвіду! По-перше, відкрили для себе велосипедне Закарпаття з претензією на вступ у лави гірських велосипедистів. По-друге, ми апробували комбінований формат мандрівки – велосипедно-пішохідно-залізничний (зокрема трансфер потягом з Києва до Виноградова і назад). По-третє, сумістили найрізноманітніші види відпочинку: велосипедні поїздки, гірські походи, краєзнавчі розвідки, кулінарний туризм, знайомство з тваринним і рослинним світом, а також комфортні умови проживання з басейном під відкритим небом включно (комплекс «Джерельне Озеро» – рекомендуємо!). І найголовніше – та частина України була для нас цілковито новою (тільки Олена у 2008 році бувала в Хусті), тому це – ще додаткове задоволення для мандрівника: приїхати у повністю незнайому місцину, а покидати її, знаючи не згірше за місцевих.

За два тижні наша четвірка наїздила 215 вело-кілометрів і ще 36 находила пішки, здійснивши 5 великих мандрівок і пригорщу дрібних (шкода лише, що це була остання мандрівка у форматі останніх років – Оленчин велосипед з велокріслом для доньки, а мій з напіввелосипедом для сина – бо діти вже майже виросли з цих засобів).

1. Сходження на Чорну Гору, 17 липня 2021 року, 12 км. велосипедом і 5 км. пішки.

До підніжжя Чорної гори і назад їхали двома зовсім різними, але рівновеликими шляхами. Туди – через село Букове, а назад через Копаню Малу і повз Велику. Там, де власне починалися зарослі лісом крутосхили, ми лишили велосипеди, і підіймалися пішки. Особливо складним був початок – за 1 кілометр висота зросла на 250 метрів. Але у верхній частині йшлося просто, адже ми крокували по вінцю кратера. Так! Чорна гора – це колишній вулкан, від якого нині лишилася тільки половина (зі сходу його підкопала річка Тиса). А ще завдяки тому, що він знаходиться осторонь основного пасма Карпат, оточений пласкою як стіл рівниною, на маківці приходять СМС про роумінг одночасно в Румунії та Угорщині.

2. Поїздка до Виноградова, 21 липня 2021 року, 36 км. велосипедом.

Цього разу туди і назад їхали одним шляхом – через село Букове. Але в самому Виноградові зробили величезне кільце. Спершу ми попрямували до північно-західної околиці міста, де діти неймовірно зраділи знайомству з великими і малими мешканцями буйволиної ферми. На згадку про незвичних тварин, у фірмовому магазині ми придбали 4 сорти сиру з буйволиного молока і ще одну ковбасу з їхнього м’яса. Дорогою до центру міста завітали до гіпермаркету «Барви», де настільки були вражені асортиментом, що лише обмеження на велосипедний багаж врятувало наш гаманець від розорення. У центрі ми спішилися і пройшлися вздовж вулиці Тараса Шевченка, аби краще роздивитися місцеву архітектуру, особливо величні муровані собори. А на останок завітали до палацу Перені XVII століття і парку за ним. А щоби окинути Виноградів поглядом на прощання, вилізли на замкову гору, де дітям особливо сподобалося блукати і лазити між руїн замку Канків ХIV століття.

3. Поїздка до Хуста та екзотичних ферм, 23 липня 2021 року, 61 км. велосипедом.

Певно, найбільш насичений день нашої мандрівки. Від Великої Копані до Хуста дорога була би нудною прямою, якби не кілька цікавих зупинок. По-перше, ми завітали до меморіального парку «Красне Поле» на місці героїчної оборони Карпатської України від угорських військ 15 березня 1939 року. По-друге, до дороги впритул наблизилася річка Тиса, і ми вперше побували на її березі, подивилися на широке плесо і швидку течію. В самому Хусті вразив величезний пішохідний простір на центральних вулицях, де окрім ошатних алей є чимало кафе і магазинчиків. Також вражає міська архітектура ХІХ століття і її ровесниця бруківка. Проте найвеличніше враження від міста залишила Замкова гора. Це справді велика гора, яку ми з гарячої голови штурмували в лоба, про що потім пошкодували і, коли поверталися, то пішли круговою дорогою. Руїни замка збереглися краще, ніж у Виноградові, та й краєвид розкривається ще більш фантастичний. А вечір ми присвятили ботаніці: відвідали страусину ферму (в межах міста), оленячу та равликову (за селом Іза), а в самій Ізі мало не падали з велосипедів від того, що увага перемикалася на ряди найрізноманітніших плетених виробів, які продають мало не в кожному дворі.

4. Поїздка до Ніреcького водоспаду, 25 липня 2021 року, 42 км. велосипедом і 1 км. пішки.

Найбільш таємнича поїздка, до витоків, так би мовити. Спершу здавалося, що нічого складного не мало бути – водоспад знаходиться на околиці Хуста, всього за 3 кілометри від траси, яка входить до міста з боку Виноградова. Проте реальність виявилася інакшою. На місці водоспаду не виявилося, навіть річка здавалася пересохлим водостоком, а місцеві божилися, що тут зроду не було водоспадів і радили їхати в інший бік Хуста. Як на зло, між гір не було достатнього зв’язку, аби порадитися з Інтернетом, а на паперових мапах об’єкт не позначений. Ми вже збиралися повернутися ні з чим, але, на щастя, нам стрілися місцеві дітлахи, які розповіли як доїхати до водоспаду і ми його знайшли! На радощах ми ще потім трохи покаталися Хустом, відвідали неймовірний Чеський квартал і повечеряли в ресторанчику на центральному майдані.

5. Поїздка до Королева і Новоселиці, 27 липня 2021 року, 42 км. велосипедом.

Цього дня ми познайомилися з третім замком на «Соляному шляху» (як і в попередніх двох, на нас чекала мікро-скульптура солекопа), а також доторкнулися до закарпатської дерев’яної готики. Замок ми знайшли у містечку Королево, що знаходиться через річку від Великої Копані. Щоправда, прямого автомобільного або пішохідного мосту немає, тому ми скористалися приміським дизель-потягом, який перевіз нас прямісінько в центр старовинного містечка. Трохи покатавшись центром (де вражала кількість дзвіниць мурованих храмів, а також чисельність містян-циган), ми піднялися на Замкову гору і поглянули на Королево ще й з її висоти. Нині тут сіріють руїни замку Нялаб, де 1401 року було написано один зі збережених стародавніх українських Євангелій – Королевське. А потім поїхали в напрямку румунського кордону (не доїхали 2 км), неподалік якого завітали до села Новоселиця з найдавнішою збереженою дерев’яною церквою краю (1656 року), зведеної без жодного цвяха. Поверталися назад своїми силами – переїхали Тису біля Чорної гори, яка проводжала дорогу стіною височезних неприступних скель, тож не намагайтеся підкорити її зі східної сторони!

Детальніше про кожну з цих мандрівок я напишу незабаром. Як анонс, пропоную проглянути фотоальбом з найбільш яскравими світлинами або ознайомитися з ТОП-12 цікавинок нашої мандрівки.

Відвідані місця залишили у нас лише позитивні спогади. Не дивно, що вони приваблюють мандрівників з інших куточків України. Найбільше пишуть про Виноградів з його замком (автор yani-mako.livejournal.com побував у 2010, andy-travel.com.ua у 2011 і 2012, ua-odissey.in.ua у 2016) і ще більше про Хуст з його замком (yani-mako.livejournal.com у 2010, andy-travel.com.ua у 2011, ukrmandry.com.ua теж у 2011, odziuba.livejournal.com у 2012, demarcos.livejournal.com у 2014, travelforfun.org у 2016 (замок, оленяча ферма і долина нарцисів)). Але, що цікаво, туристи тут вибирають або пішохідний, або автомобільний формат, і мало-хто з них подорожує на велосипедах або з дітьми. Тож ми й тут знайшли свою унікальну нішу).