Мандрівки 2021, вибір читачів, і ще щось новеньке

Posted on 01.01.202220.10.2022 by victorpolyanko

Любі читачі, я щиро вітаю вас із новорічними святами! Зміна останньої циферки у році – це не лише мандрівка у майбутнє, це ще й нагода згадати подорожі за останні 365 днів.

Почалися вони у нас як ніколи рано. Ще не встигли протерти очі робочі будні, а 3 січня ми здіснили першу заміську поїздку на власному авто – до селища Низи, яке згідно з назвою знаходиться на березі Псла нижче від міста Суми (звідки ми стартували). У центрі села ми роздивилися архітектуру ХІХ століття (церкву, садибу Кіндратовичів, де полюбляв відпочивати композитор Чайковський, а також руїни цукрового заводу), а також вперше знайшли там діючу ГЕС – найближчу до міста і першу на Пслі. Детальна розповідь тут.

2 травня відкрили “великий” велосипедний сезон (до того каталися зеленими зонами в “межах” Києва). Цього разу згадали старі дорбі часи, взяли велосипеди з обома причепами, намет, спальники та інші туристичні реквізити, і попри супротив дощу та холоду, 3 дні каталися селами Васильківського та Обухівського районів на південь від столиці. Частково місця були для нас знайомі, але центральна ділянка маршруту (від Круглика до Обухова) була суцільним відкриттям. Ми познайомилися з давньоруським містом Васильків, були вражені розмаїттям цікавинок у селі Барахти, в селі Тростинка знайшли діючу дерев’яну церкву ХІХ століття (взагалі рідкість), на березі Вільшанки побачили доволі унікальний пам’ятний знак – на честь перемоги над татарами князя Острозького, а село Германівка – це була взагалі бомба! Такі витончені архітектурні елементи я ще не бачив у жодному селі. Детальна розповідь починається тут.

Літні канікули ми розпочали також з мандрівки. Цього разу спеціально нікуди не їхали, а скористалися нагодою – очікуванням між потягами на проміжній станції Люботин 6 червня. Година – це звісно мало. Але ми познаходили і роздивилися усе цікаве, що можна побачити в центрі цього невеликого містечка. Єдине, що шкодуємо, 1 година – це надто мало для нього. Сюди можна їхати і на півдня, бо надто багато ще лишилося недодивленого. Детальна розповідь тут.

24-25 червня наша туристична сімя відкрила нову активність – кількаденні сплави. Власних байдарок ми ще не мали, тому скористалися прокатом. Окрім самих плавзасобів нас ще й завезли, куди слід – за село Барилівка, що неподалік від кордону з Росією, де Псел перетікає з однієї країни в іншу. І пливли ми річкою аж до міста Суми, де фінішували практично за півкілометра від власного помешкання. Досвід такої мандрівки виявився суперечливим. З одного боку – суцільне єднання з природою, ніяких автомобілів, газів, сміття і натовпів. З іншого боку – вже на другий день просто річка і дерева почали навіювати тугу. Мабуть ми надто зіпсовані цивілізацією) А ще важко було подовгу сидіти. Нам якось велосипедне сідло зручніше, ніж крісло зі спинкою в байдарці. Хоча, як для 1-2 днів, то може бути. Початок розповіді тут.

28 червня, якраз на день Конституції України ми намагалися закрити білу пляму на північний схід від міста Суми. До цього межа наших мандрівок проходила повз Хотінь, Кияницю та Могрицю. Ми захотіли посунути її до самого кородону з Росією. Вдруге вирішили скористатися власним авто, бо для велосипедів це подорож не на один день, а громадський транспорт там майже не ходить. Серед прикордонних сіл найбільше вразили Біловоди з величезним особняком початку ХХ століття, в якому до 2018 року діяла школа, а також Юнаківка, з її величезною недореставрованою церквою і неймовірним парком з низкою скульптур юнаків та юнок. Єдине, що не вдалося побачити – це найвіддаленіше село Басівку, тому приберегли її до наступних подорожей. Детальна розповідь починається тут.

З 17 по 31 липня ми відкрили для себе ще один новий досвід мандрівок, який поєднує в собі велосипед, гірський піший похід, гастрономічний туризм, “матрац” та екскурсії. Ми приїхали потягом з велосипедами на два тижні в Закарпаття (але не те, де самі лише гори, а якраз на межі між рівниною і згаслими вулканами), де зупинилися в новому дерев’яному будиночку і робили 1-денні подорожі. Ми обходили пішки сусідні села (Букове, Широке, Велика Копаня), їздили велосипедами до міст із замками і старою архітектурою (Виноградів, Королеве, Хуст), здійнили сходження на найвищу гору краю (Чорну Гору, з боку Малої Копані), мали квест із пошуком загадкового Ніреського водоспаду, відвідвали купу ферм екзотичних тварин (власне, таких зараз багато є і в центральній Україні, але ми вперше відкрили їх для себе саме на Закарпатті; і в “Львівські Круасани” я теж уперше потрапив саме тут, хоча в Києві вони мало не на кожній вулиці є), а також їздили подивитися дерев’яну церкву ХІХ століття у прикордонному селі Новоселиця. Ми мешкали у комплексі “Джерельне озеро”, де пили воду з джерел і купилися не лише в озері, але й новочасних басейнах з різною температурою води. Уперше в житті я приліг позасмагати на білий пластиковий шезлонг. Це була найсолодша 1 хвилина відпочинку, бо потім треба було бігти до дітей, щоби вони не потопилися в басейні. Розповідь про цю неймовірну мандрівку починається тут.

14 серпня ми удруге побували в колишній гетьманській столиці місті Глухові. 6 років тому завітали до нього під час велосипедної подорожі з Києва до Сум, а тепер мали автомобільну поїздку безпосередньо з Сум. Відстань не надто велика, але стан дороги постійно тримав у напрузі. До того ж, це поки була наша найдальша поїздка на власному авто. У самому місті ми зупинилися у нашої доброї знайомої Світлани і разом з нею та її 4 дітьми гуляли оновленим центром, який став значно привабливішим за цей час. Детальна розповідь тут.

Остання літня мандрівка відбулася 21 серпня. Ми побували у вже знайомому нам Тростянці і потрапили саме на також уже колись відвідуваний фестиваль історичної реконструкції “Стара Фортеця”. Але цього разу вперше дослідили увесь міський парк, де чимало декоративних і спортивних елементів. Також трохи прогулялися по самому містечку. Детальна розповідь тут.

У неділю (17 жовтня) після Покрови ми додали до наших сімейних мандрівок новий регіон – Черкащину. І почали з її самого серця – лісового масиву Холодний Яр. Виявилося, що я проїздив поїздом зовсім близько від нього щоразу, як прямував зі своєї рідної Олександрії до Києва або назад. Але те, що не можна було зробити з потягом, виявилося цілком можливим з вланим авто. Ми відхилилися від траси і попрямували лісовою дорогою. Відвідали і Мотронинський монастир, і озера, і дуб Залізняка, і невеличкий туристичний комплекс, присвячений останньому кошовому Калнишевському. Детальна розповідь тут.

А замикають десятку цьогорічних мандрівок відвідини села Пустовійтівки – батьківщини вже згаданого кошового. Як і попереднього разу, ми скористалися перевагою авто, незначно відхилившись від знайомої траси, коли їхали по ній 31 жовтня. Але цього разу – на шляху з Сум до Києва. Побачили обидві старовинні церкви села, погуляли на подвірї довкола одного з останніх уцілілих вітряків Сумщини, побачили сам пам’ятник Калнишевському. Детальна розповідь тут.

Наші багаторічні читачі, мабуть, помітили, що цього року наш стиль мандрів зазнав суттєвих змін. Ми вперше почали подорожувати на власному авто, а про велосипеди майже забули. У чомусь тут є рація. Річ у тім, що наш син Нестор виріс із напіввелосипеда – в останній мандрівці в нього вже почали коліна зачіпатися за кермо. І я був подумав готувати надгробок нашим сімейним велоподорожам з написом “2014-2021”, адже дітям самостійно їздити по дорогах на велосипедах не можна. Проте за вересень він швидко опанував “дорослий” велосипед (той самий, яким Оленка їздила з Києва на Суми у 2015) і ми за осінь здійснили чимало приміських поїздок, зумівши уникнути доріг з автомобілями. Тож є всі шанси у 2022 році повернутися до далеких велосипедних мандрівок.

Зміна стилю мандрівок вплинула і на рейтинг уподобань читачів. Уперше його очолюють не фізичні активності, а просто екскурсійні мандрівки. Хоча педалі та сплави також прорвалися у цьогорічний ТОП-5:

“Туристична Пустовійтівка” про прогулянку селом Пустовійтівка, батьківщиною останнього кошового Петра Калнишевського, у жовтні 2021 року (450 переглядів)
“Година в Люботині” про прогулянку в центрі міста Люботина у червні 2021 року (427 переглядів)
“Краєзнавчий коровай з обухівськими шуликами” про екскурсію селами Обухівщини у серпні 2020 року (235 переглядів)
“Загадкова Лебединщина” про 4-денну велосипедну мандрівку Лебединським районом Сумської області у червні 2019 року (175 переглядів)
“До Сум на веслах” про 2-денний сплав на байдарках по Пслу до Сум у червні 2021 року (145 переглядів)

Перші дві розповіді посунули навіть значну частину загального рейтингу блогу від 2008 до сьогодні:

”Таємниці прикордонних сіл” про велосипедну поїздку поблизу кордону з Росією у червні 2020 року (1931 перегляд)
”Подорож до справжніх Карпат” про перший для Олександрини пішохідний похід Карпатами у вересні 2019 року (520 переглядів)
”Перлина на березі Інгульця” про велосипедну поїздку в околицях Олександрії у серпні 2020 року (508 переглядів)
(новий)“Туристична Пустовійтівка” про прогулянку селом Пустовійтівка, батьківщиною останнього кошового Петра Калнишевського, у жовтні 2021 року (450 переглядів)
(новий)“Година в Люботині” про прогулянку в центрі міста Люботина у червні 2021 року (427 переглядів)
(був 4)“Північний вояж” про велосипедну поїздку з Києва до Сум у травні 2015 року (421 перегляд)
(був 5)“220 velo-wiki” про 200-кілометровий велосипедний марафон у вересні 2014 року (358 переглядів)
(був 6)“Дві сім’ї та екстремальний велотуризм по-сумськи” про першу для Олександрини дводенну велосипедну мандрівку Сумщиною у липні 2018 року (320 переглядів)
(був 7)“Велосипедом крізь Київ” про велосипедну поїздку через Київ на захід у серпні 2014 року (295 переглядів)
(був 8)“Велопробіг зі швидкістю 1000 літ на добу” про велосипедну поїздку до парку “Київська Русь” у травні 2015 року (294 перегляди)

Наостанок хочу додати дещо нове до мого річного огляду. Раніше я лише писав про те, які мої розповіді читають найбільше. А тепер я вирішив з’ясувати зворотнє – розповіді яких бувалих мандрівників я найчастіше згадував наприкінці своїх цьогорічних звітів. Нижче я наводжу посилання на всі місця, які вони відвідали і описали переді мною.

7 розповідей

andy-travel.com.ua (“Миропілля”, “Запсілля”, “Бельгія і Нідерланди під Києвом: аутлет-містечко Мануфактура”, “Виноградів“, “Виноградів“, “Хуст“, “Холодний Яр” )

find-way.com.ua (“Садиба Святополк-Мирських“, “Вознесенський храм, Люботин“, “Церква святого Миколая“, “Покинута Гиївська школа“, “Краєзнавчий музей, Люботин“, “Аеродром-музей авіатехніки в Коротичі“, “Джерела з живою і мертвою водою, Люботин“)

5 розповідей

landmarks.in.ua (“Грунівка”, “Миропілля”, “Низи“, “Пустовійтівка“, “Юнаківка“)

3 розповіді

hghstories.com (“Миколаївська церква, Миропілля”, “Останки дзвіниці Всесвятського надбрамного храму с. Токарі”, “Друга експедиція з істориками “ось там зовсім немає доріг.” або ода Патриції”)

travelforfun.org (“Хустський замок або замок Дракули“, “Оленяча ферма на Закарпатті“, “Долина нарцисів на Закарпатті“)

ukrainaincognita.com (“Мала Рибиця”, “Підгірці”, “Пустовійтівка. Село безсмертного отамана”)

ukrmandry.com.ua (“Нещерів”, “Хуст“, “Люботин“)

2 розповіді

klymenko.in.ua (“Південні околиці Києва: ДОТи КиУР та «Змієві вали», серпень 2012 року” двічі)