2 тижні на Закарпатті: “Джерельне Озеро”

(Подовження. Початок тут)

У липні 2021 року ми провели два найкращі тижні року в туристичному комплексі «Джерельне Озеро». Це мальовниче лісове озеро, де просто над водою розташовані кілька дерев’яних будиночків. Як варіант, можна винайняти кімнату з усіма вигодами у дещо більшому будиночку, що ми й зробили, адже майже щодня кудись мандрували, а не сиділи на місці. Кімнатка мала власний вихід на терасу другого поверху прямо над водою.

Але з боку берега це був перший поверх, тобто ніяких сходів, аби потрапити додому. Поблизу входу лишили наші велосипеди, які від дощу захищав широкий дашок.

Перший поверх комплексу займала простора зала з видом на озеро. Поруч була й кухня, де нам готували їжу. Нам сподобалося, що ми завжди мали вибір – готувати самим або замовляти. Ми обрали варіант з готовими стравами на сніданок, бо вдень, зазвичай кудись їздили, а ввечері невідомо коли могли повернутися. Для самостійного приготування у нашому розпорядженні були плита, мікрохвильовка, електрочайник та різний посуд, а продукти зберігали в холодильнику.

Зала над водою була одним з наших улюблених місць. Не в останню чергу й через ті страви, якими нас там частували. Ми полюбляємо зранку добре поїсти, щоби зарядитися енергією на цілоденну мандрівку, тому замовляли щось із закарпатської кухні, яка надзвичайно смачна і поживна. Я дізнався чимало нових страв, про які я напишу окремо в одній з наступних заміток.

Кімната наша вражала затишком. З дерева там були не лише стіни чи двері, але й усі меблі! Дітям особливо «зайшло» двоповерхове ліжко – інколи вони там засинали удвох, і я потім переносив сплячу доньку на нижній ярус. Окремою підкімнатою був санвузол з рукомийником, туалетом і душовою кабінкою. І, звісно, в кімнаті не бракувало розеток та wi-fi, тому в дощові дні (таких випало кілька) ми перетворювали її на сімейний кінотеатр (у нас був з собою ноутбук).

Діткам сподобався довгий балкон, який простягався від одного краю будинку до іншого. Крізь дощані стінки їм подобалося споглядати озеро. Часом ми сідали тут разом на стільцях, ставили смаколики та чашки з чаєм на широкі перила і проводили краєвидні чаювання. Нам, як питомо міським мешканцям, такі види з балкона подобалися неабияк. Балкон відігравав також і прагматичну мету. Протягом 2 тижнів ми кілька разів прали одяг (у комплексі є пральні машинки) і розвішували його сушитися на мотузках.

Але «Джерельне Озеро» – це не лише будиночки над озером. Найбільша атракція, заради якої сюди на вихідні з’їжджаються і чимало місцевих – басейни просто неба. Їх три, вони різної глибини та температури, а довкола – чимало альтанок та шезлонгів для засмагання. І це все – в обрамленні лісу та хвилястої лінії гір на обрії.

Басейни – це мабуть найпривабливіша візитівка «Джерельного Озера». Принаймні, на вихідних саме тут більше всього відвідувачів, навіть тих, хто приїздить без проживання у будиночку. Але власне ми вперше навідалися до них лише на другий тиждень, бо перед тим поспішали більше помандрувати довколишніми місцями. Але вже як раз спробували, то потім поверталися ще. Найбільшими любителями поплавати виявилися наші діти, які приходили по кілька разів на день, і яких доводилося витягати мало не за вуха.

Окрім басейнів ми плававли і в самому озері. Воно значно глибше, і вода там може не така прозора, але в цьому був свій колорит – відчути справжню природу. Вздовж берега були встановлені дерев’яні пірси для відпочивальників, які люблять порибалити (озеро зариблене). Але коли таких не було, ми могли плавати від одного пірса до іншого.

А як набридало плавати самотужки, сідали на човна. Я кілька разів возив дітей, ми обпливли усе озеро (водойма має 170 метрів довжини і 70 метрів ширини біля дамби). Запливали як до витоку, так і пропливали під мостиком, де вода спадає у зливний колодязь.

Ще дітям дуже заімпонували прогулянки довкола озера (його можна обійти по стежці, яка у верхній частині озера перетинає струмок по дерев’яній кладці). Ну і покататися на обох гойдалках, які зроблені з дерева, як і майже все тут.

Діти – вони ті ще спостерігачі. І найбільше вони полюбляють тваринок. З нами часто гуляла молода собачка Дора. А ще донька дуже раділа кумедним цуценяткам, яких нещодавно навела ще одна місцева собачка. Ще ми запримітили пару ластівок, які залітали просто до зали-їдальні. Ми простежили за їхніми польотами і знайшли під стелею в одному затишному куточку ліплене гніздечко, де пищали малі ластовенята.

До речі, саме завдяки дітям я віднайшов символ комплексу. Гуляючи довкола озера, ми надибали те саме джерело. Аби зручніше набирати воду, власники «Джерельного Озера» його впорядкували і вивели струмінь через трубу. А неподалік від нього ми побачили гарний видолинок, де можна влаштувати чималий кемпінг. Це неймовірне місце, бо всі інші береги довкола водойми похилі, й там намет не поставити.

А найбільшим відкриттям для нас стало те, що озеро тут не одне, а цілих два! Знайдене джерело – найближче, але не єдине. Ми пішли з дітьми вздовж струмка далі, і дійшли до другої дамби, за якою відкрилося інше плесо. Менше за нижнє, але цілком «дике». Ми його теж обійшли стежкою і знайшли тільки одне втручання людини – альтанку поблизу галявини з місцем для купання.

«Джерельне Озеро» стало нашим справжнім домом на ці два тижні. І хоча ми щодня кудись їздили, поверталися сюди завжди з радістю, і досі згадуємо його з теплом. І це відчуття затишку допомагало нам у наших велосипедних подорожах. А мандрувати було куди! Наприклад, проїхатися славетним Соляним Шляхом і знайти на ньому всі середньовічні замки… Але це вже тема наступної розповіді.

Продовження