2 тижні на Закарпатті: Пам’ятники та інші скульптури

(Подовження. Початок тут)

Закарпаття – чи не найбільш пістрявий регіон України. Перехрестя культур, розмаїття народів, нашарування історій різних держав… Бурхлива історія часом не лишала каменя на каменю. Але, на щастя, не обовязково відбудовувати усі величезні середньовічні замки, аби мати уявлення про минувщину. Достатньо виготовити вдалу копію. Саме таку ми бачили в Хусті біля підніжжя замкової гори.

Сам замок – вже давно руїни, але його скульптурне зображення допомагає домалювати усі розірвані лінії, відчути неймовірний об’єм твердині посеред міста. Шкода, що біля інших замків Соляного Шляху ми не побачили подібних. Зате в кожному з них уважні туристи відшукають одну з 5 ідентичних скульптурок солекопів.

Взагалі, за пам’ятниками, а ще більше меморіальними табличками, можна цілком вивчити історію Закарпаття – навіть до підручника не треба зазирати. У центрі Виноградова є пам’ятник виноробу, який пояснює походження назви.

А на півдорозі між Виноградовим і Хустом, на самісінькому початку Хустських Воріт є меморіальний комплекс на Красному Полі. Саме тут відбувся перший бій за незалежність Карпатської України, 15 березня 1939 року.

Пам’ятають про славне минуле і в самому Хусті. Підіймаючись до замку на горі, ви точно не проминете меморіалу на честь героїчних подій.

А через 50 років саме тут вперше відслужили Божественну Літургію після легалізації Греко-католицької церкви, яка за радянських часів усіляко заборонялася, але вистояла.

ХХІ століття також лишило свій слід у пам’ятниках. Мало не в кожному селі є хоч і невеличкий, але знак пам’яті героїв Небесної Сотні. У Виноградові він увінчаний фотографіями земляків, які поклали життя на самому початку останньої війни проти російської окупації.

Гуляючи центром, ми зустрічалися і з більш давніми українцями, ще й різного віку. У Хусті бачили молодого динамічного Тараса Шевченка, а у Виноградові він уже постарів і споважнів.

Гетьман Богдан Хмельницький і педагог Андрій Макаренко теж удостоїлися честі на прогулянку Виноградовим.

Між іншим, окрім українців трапляються монументи й митцям інших культур. Можна навіть простежити, що спроби російської окупації почалися ще задовго до того, як солдатський чобіт ступив по цей бік Карпат. У ХІХ-ХХ століттях тут підживлювалося москвофільство, мистецька течія, чиї адепти більше асоціювали себе з Росією, ніж з Україною. Тож, коли Росія під вивіскою СРСР окупувала цей край, вона ушанувала їх пам’ятниками. Так у Виноградові ми бачили Олександра Духновича, а в Хусті – Дмитра Вакарова.

А в Хусті, біля підніжжя замкової гори досі зберігається невелика піраміда без підпису, але з числом: 1915. Її спорудили росіяни, коли вперше ненадовго захопили Закарпаття у роки Першої світової війни.

Через 30 років вони повторили спробу, яка виявилися більш вдалою, тому й меморіалів наставили ще більше і з суто радянським розмахом. Знайти їх неважко, бо вони й досі стоять у центральних частинах сіл і містечок. Але їхнє значення переосмислюється, тому, що з ними буде далі, невідомо. Тривалий час насаджувалася думка, що ці пам’ятники знаменують перемогу над нацизмом. Але останні події українсько-російських відносин показують, що це радше маркери «руського міра». Саме тому, наприклад, у Хусті 20 квітня 2022 року демонтували п’ятикутну зірку (це речення я дописав буквально перед публікацією). На фото під час нашої мандрівки вона ще була.

У містечку Королево радянський меморіал поки мирно співіснує з пам’ятником героям Небесної Сотні.

А у Виноградові його навіть реставрують у рамках оновлення всього центрального скверу.

До речі, там є й кілька інших пам’яток жертв Другої світової війни. Одна з найзагадковіший має вигляд неотесаного гранітного стовпа, оперезаного металевими табличками. Тільки підійшовши ближче, я зрозумів, що це на честь загиблих євреїв.

А на стіні будинку через дорогу є барельєф, присвячений страченим підпільникам. Здається, теж радянська творчість.

На щастя, частка більшовицьких пам’яток поступово скорочується. Натомість майже в кожному селі можна побачити як не розп’яття, то більш вишуканий пам’ятник Ісусу Христу. Деякі оточені ротондами з дашком і підсвіткою (я такого ще не бачив). Трапляються і справжні витвори мистецтва. На трасі перед Хустом я бачив вражаючу скульптуру християнського лідера в оточенні менших фігурок усіх 12 апостолів.

Чого мені бракувало, то це паркових скульптур, які би не були обтяжені якоюсь ідеологією. У Виноградові я знайшов лише кількох ведмедів. Це у парку за палацом Перені.

А в центрі Хуста примостилася метрова бджола. Серйозно, це пам’ятник карпатській бджолі, який встановили 2020 року. Аж дивно, що не за часів Віктора Ющенка.

Якщо бджола вам здається дивною кандидатурою на об’єкт для пам’ятника, то що ви скажете про… слимака?

Кумедного равлика із закрученою мушлею ми побачили за селом Іза. І він примостився тут не просто так. Виявляється, на Закарпатті зараз активно розвивається екзотичне фермерство. І цей равлик – візитівка однієї з таких ферм. Тому я просто не можу не розповісти і про цю сторінку нашої мандрівки. Але – у наступному розділі.

Продовження