2 тижні на Закарпатті: Давні церкви

(Подовження. Початок тут)

Що мене вразило в архітектурній спадщині Закарпаття – це кількість збережених церков. Радянська влада прийшла сюди пізніше (1944), ніж на решту України, тож агресивні атеїсти просто не встигли поруйнувати все те, до чого особливо приклалися у 1930-х в центральних регіонах. Тому кожне село має свій старовинний костел, а по містах їх ще більше. Унікальності регіону додає те, що він завжди був на перехресті європейських шляхів, тому й релігійна спадщина тут найбільш різноманітна з-поміж інших областей.

Перші церкви будували з дерева, більшість з них пізніше замінили на муровані. Найстарішим зі збережених є Вознесенський костел у Виноградові, який зводили у ХІІІ-ХV століттях. Сучасного вигляду споруда набула у 1747 році. За радянських часів більшовики націоналізували приміщення і перетворили його на склад взуттєвої фабрики. Тільки 1998 року храм повернули вірянам – римо-католицькій громаді Виноградова.

Вознесенський костел не лише найдавніший, але й найбільший з-поміж храмів, збудованих до радянських часів. Коли дивитися на місто із замкової гори, то його вежа здається найвищою і наймасивнішою в порівнянні з іншої. А коли знаходишся поруч, то важко знайти ракурс, аби фотокамера захопила всю споруду – тому я знімав окремо дзвіницю, і окремо – все інше.

Інший храм, що дійшов до нас із ХІІІ століття, це Єлизаветинський костел у Хусті. Дивлячись на нього, одразу розумієш, що так і мав виглядати храм-замок у буремні роки войовничого Середньовіччя: масивні стіни, вузькі вікна-бійниці, оборонна кам’яна стіна по периметру і висока дзвіниця, що водночас є дозорною вежею. До речі, саме її дерев’яна верхівка з декоративними шпилями на чотирьох краях є візитівкою костелу, яка відрізняє його від усіх інших. Сьогодні, як і колись, костел належить протестантській громаді міста Хуста.

Ще одна оборонна церква знаходиться просто посеред замку. Це – храм Пресвятої Діви Марії в Королево, що був збудований імовірно між ХІІІ і ХIV століттями. Оскільки на замковій горі місця – не конем гуляти, то й розміри церкви більш, ніж скромні. На жаль, це не вберегло її від більшовиків, які не помітивши у святині ніяких цінностей, зруйнували її 1946 року. Те, що ми бачимо сьогодні, це відбудова 1999 року. Храм належить римо-католикам, які проводять тут богослужіння раз у рік на відпуст.

З-поміж монастирів, найдавнішим зі збережених є Францисканський монастир у Виноградові, побудований 1516 року. Ченців-францисканців запросив власник містечка барон Перені, який спершу віддав їм у володіння свій замок Канків, побудувавши замість нього палац (я напишу про це окремо). Сучасного вигляду храм набув 1747 року, після відбудови від тієї самої пожежі, яка пошкодила і сусідній Вознесенський костел. За радянських часів у монастирі містився музей. Наприкінці 1980-х костел збагатився органом ХІХ століття. Нині святиня повернулася римо-католикам.

До пам’яток архітектури належить не лише сам храм, але й двоповерхові келії, які знаходяться праворуч від нього. У 2012 році комплекс збагатився капличкою на честь монахів-францисканців, яка чудово вписується у кадр на тлі цих самих келій.

А найбільш непересічним храмом краю є церква Успіння Пресвятої Богородиці в Новоселиці. Її збудували 1669 року повністю з дерева і без жодного цвяха! Щоправда, з приходом більшовиків богослужіння в ній припинилися, і вона наразі залишається музеєм. Для вірян поруч знаходиться новіша мурована церква (про неї розповім згодом).

У нашій мандрівці церква в Новоселиці – єдина з дерев’яних. Але насправді на Потиссі збереглося ще 8 подібних. Щоправда, інші знаходяться далі на схід від Хуста, тому були недосяжні для наших одноденних велосипедних мандрівок. Але якби приміські потяги ходили частіше, як колись, ми би неодмінно включили їх до своєї програми.

До речі, серед побачених нами церков новоселицька була першою греко-католицькою. А серед діючих пальма першості належить Свято-Вознесенському собору в Хусті. Його збудували 1747 року, а сучасного вигляду набув 1855 року. Після заборони греко-католицької церкви у 1949 році влада передала храм православному Московському патріархату, і лише 1990 року святиня повернулася до своєї громади.

Дещо схожу історію має Свято-Успенський храм у Виноградові. Його збудували 1760 року, він пережив різні перипетії історії, але до Незалежності України ввійшов у складі РПЦвУ (тут і надалі я використовуватиму саме таку абревіатуру, щоби було видно, інтереси якої держави захищає «УПЦ», яка 12 жовтня 2022 року офіційно поклала на Україну вину за розв’язання поточної російсько-української війни). Греко-католики понад десятиліття намагалися повернути собі храм, але, зрештою, збудували новий (про нього – у наступній частині).

Цікава історія появи костелу Святої Анни в Хусті. Після того, як 1766 року блискавка влучила у пороховий склад замку і сильно зруйнувала його, влада деякий час міркувала над тим, аби відбудувати твердиню. Але тверезо зваживши об’єми і доцільність робіт на горі, вирішила за краще розібрати купи каміння для будівель в самому Хусті. Так 1802 року східна частина замку перевтілилася у вишуканий храм в центрі міста. Навіть годинник і дзвін перемандрували із замкової вежі. Тож тепер, коли дивишся на костел з боку пішохідної площі, видно, як лінія схилу замкової гори пронизує дзвіницю, натякаючи на походження старовинної споруди. Нині храм належить римо-католицькій громаді. Тут є церковний хор, а в самому костелі зберігся святий вівтар, який дивом пережив роки радянської влади.

Подібну долю до Свято-Успенського храму у Виноградові має церква Святої Трійці у Великій Копані. Від 1853 і до приходу більшовиків храм належав греко-католицькій громаді. Нині ним володіє РПЦвУ. Греко-католики так і не змогли повернути собі святиню, тож в іншому краю села збудували нову.

А ось в сусідньому селі греко-католицька громада повернула собі своє. Церква Святого Василя Великого у Малій Копані була збудована у 1860-1864 роках і нині є окрасою та найдавнішою зі збережених споруд села біля підніжжя Чорної гори.

Серед релігійних течій краю є чимало таких, яких рідко де зустрінеш в інших частинах України. Наприклад, у Виноградові ще з XV століття діє реформатська релігійна громада. Спершу вона правила служби у дерев’яному храмі, але після пожежі збудувала протягом 1828-1872 муровану Реформатську церкву у Виноградові.

Ще один з колишніх греко-католицьких храмів – церква Святого Архістратига Михаїла у Черні. Будівництво закінчили 1888 року. Відтоді й до 1949 року святиня належала греко-католицькій громаді села. Нині перебуває у володінні РПЦвУ.

Окрім Виноградова інша давня громада реформатів діє у Королеві. Попередній пік її чисельності припав на межу ХІХ-ХХ століть. Тож у 1911 році вони збудували Реформатську церкву в Королево. За радянських часів споруда була конфіскована у вірян і повернута громаді у 1998 році.

Трапився нам у мандрівці й храм, який відпочатково належав православній громаді – церква Успіння Пресвятої Богородиці у Новоселиці. Це саме те село, де знаходиться один з найдавніших дерев’яних храмів, про який ішла мова вище. У 1927 році в греко-католицькій громаді стався розкол і 1933 року неподалік від старої церкви побудували нову, що ввійшла до Мукачівсько-Пряшівської єпархії Сербської православної церкви (тоді всі православні Закарпаття підпорядковувалися саме СПЦ). Богослужіння в храмі не припинялися й у роки радянської влади. Тільки з входженням Закарпаття до СРСР у 1945 громаду примусово перевели в РПЦ (нині РПЦвУ).

До цього списку я би хотів ще додати костел Святих Апостолів Петра і Павла 1778 року та церкву Вознесіння Господнього 1865 – обидва в Королево, але, на жаль, ми до них не доїхали, хоча й бачили їхні дзвіниці, які ефектно панують над малоповерховою забудовою містечка. Зате буде нагода ще раз відвідати ці краї. А далі я поведу мову про церкви, збудовані за Незалежності.

До речі, краєзнавчі відомості про храми я взяв звідси:

Виноградів – https://vin-rada.gov.ua/освіта-культура-мистецтво-спорт/культові-споруди/

Королево – https://goloskarpat.info/society/567bd1eda169a/

Хуст – http://ozdorov.info/cikavo/ruview_post.php-id=8.htm

Села – www.pslava.info i https://parafia.org.ua

Продовження