(Подовження. Початок тут)
Будь-яке містечко на Закарпатті – це вже музей архітектури ХІХ-ХХ століть. Столітня бруківка та мальовничі будинки трапляються так часто, що легко сплутати, в якому місті перебуваєш. Тому я хочу повести мову про непересічні пам’ятки, які є візитівками своїх міст. І почну з Виноградова, який став стартовою та фінішною точкою наших мандрів.
Це місто має те, чим може похвалитися далеко не кожний населений пункт – справжнісінький палац, який вважається найдавнішою з подібних споруд на Закарпатті. Палац Перені у Виноградові збудували у XIV столітті. Спершу він відігравав радше захисну і господарську функцію, мав лише один поверх і мінімум прикрас. Але коли барон Перені побив горщики з угорським королем і той 1557 року в покарання зруйнував йому замок Канків, упокорений вельможа переселився до палацу, де добудував другий поверх. Під час кількох реконструкцій у XVII столітті палац набув барокових рис, зокрема декору на стінах та даху, покритого ґонтою. Саме такою бачимо споруду сьогодні.
Щоправда, реставратори видозмінили тільки лицьову сторону палацу. Як хочете побачити, який вигляд мала споруда до XVII століття, просто обійдіть її – там відсутність прикрас надає будинку схожості з неприступною фортецею.
Окрім головного корпусу комплекс має два однакові флігелі, що розташувалися обабіч центральної алеї, яка веде від воріт до палацу. Архітектори не вельми балували їх прикрасами, але теперішній власник – місцевий відділ освіти – підтримує їх у доброму стані.
Одразу за палацом починається парк з великою круглою алеєю, оточеною високими деревами. В глибині парку ми знайшли літній кінотеатр, кілька паркових скульптур, а просто за палацом зупинилися розім’ятися на новому спортивному майданчику.
Місцевим його представники запам’яталися запальним характером, через який магнати частенько встрягали у халепи. Про руйнування замку Канків я вже згадував. А 1849 року за участь в національно-визвольній революції з метою повалення Габсбургів влада заарештувала Жиґмонда Перені. За легендою, коли його забирали, він попросив слуг не зачиняти воріт до його повернення – і тривалий час цього припису дотримувалися, попри те, що самого барона стратили. Але коли ми відвідали палац 22 липня 2021 року, то відчиненою була тільки одна хвіртка, а ворота стояли замкнені. Отже, пан Жиґмонд (або його привид) знову повернувся у стіни родинного палацу.
25 липня ми познайомилися ще з одним архітектурним комплексом – Чеським кварталом у Хусті. Він знаходиться майже у старому центрі, але трохи осторонь. Тому під час першої поїздки до міста ми його пропустили. Зате вдруге їздили спеціально, аби подивитися на чудово збережені зразки чеського модернізму.
В часи Інтербелуму все Закарпаття належало до Чехословаччини. Хуст був найбільшим з міст краю, але питання з житлом після руйнувань Першої світової війни стояло дуже гостро. Тому протягом 1924-1925 років уряд виділив ділянку поблизу центру, яку забудував модним сучасним житлом для держслужбовців, а також учителів, лікарів, інженерів та офіцерів.
Житло в Чеському кварталі вважалося найбільш елітним в Хусті. Тож, коли 1944 року на Закарпаття прийшла радянська влада, саме на ці будинки поклали око радянські чиновники, чиї сім’ї оселилися тут незабаром.
Окрім зручностей, вражав дизайн забудови. Це поєднання модерну, шале, функціоналізму, а також національних рис перетворило Чеський квартал на унікальну архітектурну пам’ятку, подібних до якої немає не лише в Закарпатті, але й решті України.
Всього до Чеського кварталу входить 16 житлових будинків. А навпроти центрального скверу височіє найбільша споруда. Нині тут знаходиться школа №1 ім. А. Волошина, а 15 березня 1939 року саме у цьому будинку відбувся сейм, що проголосив незалежність Карпатської України.
На цьому моя розповідь про два неймовірні тижні в Закарпатті добігає завершення. Це була найбільш насичена враженнями та різноплановими активностями мандрівка 2021 року. Я намагався розповісти про все, що зацікавило нас як мандрівників, і зачепив чимало аспектів, про які не писав у попередніх подорожах. Тому мене дуже цікавить думка про такий формат розповіді. Чи подобається він більше? Можливо варто висвітлити ще якісь сторінки з мандрівних буднів? Чи про щось я написав даремно? Будь ласка, пишіть це у коментарях, мені дуже цікава ваша думка.
До нових зустрічей і ще більш цікавих мандрівок!
Мандрівник і його мандрівки 
Читається цікаво. Хоча, за теперішніх умов розповіді про мандрівки виглядають трохи неоднозначно, ніби під час голодухи згадка про ресторанні делікатеси.
Ось-ось – я теж про подібне думав) І це було справедливо для реалій березня. Але вже зараз, коли погода чудова, Закарпаття, очевидно, що найбезпечніше місце України, а ще там чимало біженців з інших регіонів, яким обридло сидіти на місці, а додому повертатися ще страшно. Тому саме їм найбільше може зайти ця інформація – аби розвіятися у невеликих мандрах чудовими місцями.