Кобази-Шулю: Наш маршрут і досвід інших

За останні тижні Крим посів чільне місце у новинах російсько-української війни. Паніка московитів, які пригрілися на сонячному півострові за останні 8 років, а також патріотизм корінних мешканців дарують надію, що окупантам зозуля небагато накувала, і що після звільнення півострів-військова база знову стане туристичною перлиною України.

Думки про Крим навіяли мені спогади про останній груповий похід Кримськими горами, в який ми з друзями ходили 5-8 березня 2011 року. Так склалося, що пік моїх мандрівок на півострів припав на 2000-ні, а з 2010 року увага переключилася на інші регіони України. Тому я “забув” про півострів задовго до 2014 року, адже на материку знайшов набагато більше місць, вартих уваги. Проте є в Криму те, чого немає більше ніде в Україні – ціла мережа середньовічних печерних міст і монастирів. Саме до них ми й подорожували у 2011 році.

Детально про подорож я писав одразу по поверненню (початок тут), тоді ж виклав і фото. Тому зараз більше зосереджуся на маршруті. Його нитка виглядала так: Кобази (рос. Малиновка), Хан-Елі (рос. Новопавловка), Научний, Бія-Сала (рос. Верхоречье), Таш-Басти (рос. Большое Садовое), Юкари-Каралез (рос. Залесное), Шулю (рос. Терновка). Тут у дужках я наводжу назви, які росіяни дали після депортації кримців 1944 року, і які окупаційна адміністрація використовує досі попри голослівні заяви про засудження депортації та всього з нею пов’язаного. Єдиний виняток у списку – поселення Научний, засноване росіянами в 1946 році як астрономічне містечко і яке зберігало підпорядкування Москві навіть у роки незалежності України.

Першого дня ми пройшлися горами між селами Кобази та Хан-Елі, де відвідали печерне місто Бакла, а потім автобусом доїхали до Научного, де взяли участь в екскурсії обсерваторією і стали табором на ніч. Другого дня спустилися до села Бія-Сала (на підході до якого знайшли занедбане караїмське кладовище), звідки автобусом під’їхали до села Таш-Басти. В його околицях піднялися до печерного міста Качи-Кальйон, залишків Сюйренської фортеці та діючого печерного монастиря Челтер-Коба біля неї. У долині заночували. Третього дня гірськими дорогами дійшли до села Юкари-Каралез, а звідти подалися до одного з найбільших печерних міст Криму – Ескі-Кермену, біля підніжжя якого отаборилися. Принагідно відвідали печерних храм донаторів. Останнього дня ми прогулялися Ескі-Керменом і спустилися до села Шулю, де побачили ще одне печерне місто – Шулдан.

Відвідані місця поєднують у собі первозданну красу кримських скель та історичну спадщину колишніх народів. Також там чимало сіл та доріг, тому дуже легко добиратися (ми їхали потягом до Сімферополя, потім користувалися місцевими автобусами, а з Севастополя поїхали потягом назад). І серед туристів ці місця дуже популярні. Серед моїх улюблених блогерів про них писали, наприклад, м-р Брут у 2008 “м.Бахчисарай, вул.Наукова” (tutbuv.com), Ірина Пустиннікова у 2007 “Сюйренська фортеця” (castles.com.ua) та Сергій Клименко у 2007 “Cередньовічне «печерне місто» Ескі-Кермен” (klymenko.in.ua). Сподіваюся, незабаром окупанти підуть з півострова і список поповниться новими розповідями, бо

Крим – це Україна!

One thought on “Кобази-Шулю: Наш маршрут і досвід інших

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.