Гайворон-Южноукраїнськ: маршрут сплаву та досвід інших

В останній похід у складі туристичного гуртка “Горизонт” з Олександрії я сходив у липні 2004 року. Водночас це був мій перший сплав по річці – Південному Бугу. Нас було аж 13, тому пливли двома екіпажами – туристичним катамараном і плотом. Стартували 18 липня з-під Гайворона на Кропивниччині, а фінішували 26 липня в Южноукраїнську на Миколаївщині. Друга і третя ночівля була на правому березі, де я вперше у житті (і поки востаннє) ступав на землю Одещини. Через кілька днів по поверненню я намалював схему пройденого маршруту (лінію річки та місця населених пунктів і мостів переніс із 1-кілометрової топографічної мапи).

За цією схемою я тепер без проблем склав онлайн-трек (тут). Він дещо схематичний, бо я вже не пригадую, як саме ми обходили ті чи інші острови і пороги, тому його довжина дещо менша за реальну.

Мандрівка залишила двоякі враження. З одного боку, це була найдовша моя подорож (182 кілометри!), а також ми подолали близько 40 малих і великих порогів, які були тією ще пригодою. Також сподобалися чисельні скелі та руїни водяних млинів ХІХ століття. Але з іншого боку, 8 днів на річці – це вже перебір. Десь після 2-3 днів починає здаватися, що пейзажі повторюються, та й режим і їжа одні й ті самі. До того ж, якщо в перші рази, коли я ходив з “Горизонтом” (у другій половині 1990-х) більшість учасників складали мої однолітки – діти і підлітки, то тепер нас було троє студентів, а решта – з покоління наших батьків або старші. Проблема зі старінням учасників “Горизонту” надалі ще більше загострилася, особливо після смерті керівника Олексія Бахтали (2010), а цього літа (2022) гурток припинив існування. Мабуть саме бажання подорожувати з однолітками стало останньою крихтою на терезах вагань, тому після цього я зібрав своїх друзів-студентів і вже через місяць самостійно організував тижневий туристичний похід (про нього розповім наступного разу).

Взагалі Південний Буг приваблює чимало туристів, тому знайти розповідь про ту, чи іншу його ділянку – не проблема. Серед найцікавіших, які я зустрічав, огляд колишніх водяних млинів у 2019 від Ольги Дзюби “Старовинні млини України. Частина 6. Краса і жах в Мигії” (hghstories.com), любителям екстремальних природніх ландшафтів сподобається пост з мальовничими порогами і скелями від v1snyk-а “Це чарівне слово Мигія” (v1snyk.livejournal.com), а Юрію Буряку вдалося поєднати в одному записі минуле, теперішнє і вічне “Южноукраїнськ” (pizzatravel.com.ua).

PS. Вдруге я повернувся у ці місця 15 років потому. У жовтні 2019 разом з друзями ми пішки подолали останню частину цього маршруту – від Мигії до Южноукраїнська. Я був вражений, наскільки різне сприйняття одних і тих самих місць, коли дивишся на них з боку плеса і з берегів. Неймовірно мальовничих і таємничих…

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.