Друга зустріч з Глуховом (початок)

Уперше ми потрапили до мальовничого і затишного міста Глухова у травні 2015 року по дорозі з Києва до Сум. Знавці географії зауважать, що це ніяке не «по дорозі». Ба більше, у ті дні нас занесло ще й у Козелець, Чернігів, Мену, Сосницю, Кролевець і Путивль, а їхали ми двома велосипедами з 3-річною дитиною, наметом та іншими туристичними «дрібницями», і сама подорож тривала 6 днів. Але це тема іншої розповіді, яку я написав у блозі раніше (тут).

Вдруге ми відвідали Глухів на вихідних 14-15 серпня 2021 року. Цього разу приїздили автомобілем з боку Сум і зупинилися, як і 6 років тому, в наших добрих знайомих – родині Валерія і Світлани Борщів та їхніх чарівних діток. Мали неймовірну спільну прогулянку містом, про яку я й розповім. Вона стане доповненням і оновленням нашої першої екскурсії Глуховом (про неї я писав тут).

Загальне враження від зміни міста – воно стало більш привабливим для туристів, зокрема центр. Відчувається діяльність міського голови Мішеля Терещенка (2015-2020), який намагався вимести з вулиць колоніальні нашарування. Зокрема, за його каденції місто очистилося від пам’ятників Владіміру Лєніну, Карлу Марксу і місцевому чекісту Циганику, які ми бачили минулого разу. Натомість з’явилася динамічна скульптурна композиція молодому Тарасу Шевченку, який зупинявся у місті в 1844, 1845 та 1848 роках. Мені дуже сподобався відреставрований центральний сквер і пішохідна вулиця з історичною забудовою.

У невеликому (33 тис. осіб) місті збереглося напрочуд багато вишуканих архітектурних пам’яток. Якщо розташувати їх у хронологічному порядку, то однією з найдавніших (але не найдавнішою зі збережених) буде Спасо-Преображенська церква, зведена 1765 року.

Храм з’явився на світ у буремний час. За рік до того Глухів ще був столицею Гетьманщини, саме з нього правили три останні гетьмани – Іван Скоропадський, Данило Апостол та Кирило Розумовський. Але навіть після скасування козацької держави Глухів ще деякий час залишався адміністративним центром новоствореної Малоросійської губернії, яка охоплювала чималий шмат лівобережної України.

Через дорогу від церкви привертає увагу не такий давній, але не менш гарний будинок священника Спасо-Преображенської церкви. Як на мене, він нагадує невеликий замок, якому дуже пасують крони паркових дерев довкола. Нині тут кафе.

У нашій прогулянці наступним старожилом міста став будинок дворянського зібрання, зведений у 1811 році й дещо перебудований під кінець ХІХ століття. Тепер у ньому знаходиться краєзнавчий музей.

А барвиста чоловіча гімназія з 1860-тих і досі дарує знання – в її стінах працює Глухівський педагогічний університет імені Олександра Довженка, названий на честь найвідомішого свого випускника. В комуністичні часи перед ним стояв пам’ятник Карлу Марксу. 2015 року його знесли, тож можливо незабаром порожнє місце займе скульптура нашому генію кінематографа.

Навпроти університету ще одна пам’ятка – дитячий притулок Миколи Терещенка, збудований 1872 року. Ви не випадково помітили схожість прізвища з очільником міста у 2015-2020-х роках. Адже Мішель – прямий нащадок одного з найвідоміших українських підприємців ХІХ століття. Після більшовицького заколоту рід Терещенків емігрував до Франції, а 2002 року Мішель повернувся на батьківщину предків і продовжує їхні славні традиції.

Поруч з притулком знаходиться ще одне дітище мецената Миколи Терещенка – безплатна лікарня святої Єфросинії, відкрита для пацієнтів 1879 року. Між іншим, Єфросинією звати і матір самого Миколи.

Але найгарнішою спорудою, що з’явилася на світ завдяки коштам роду Терещенків (братів Миколи, Семена та Федора), є найбільша церква міста – Трьох-Анастасіївська. Її будівництво розпочалося 1885 року, а вже 1893 року храм освятили. У церкві знаходився фамільний склеп Терещенків, де був похований Микола з Федором та їхні батьки – Артем з Єфросинією.

Мали Терещенки і свій власний банк. Його будівля кінця ХІХ століття й досі стоїть у центрі, навпроти скверу Тараса Шевченка.

Діяли в Глухові й інші підприємці. До наших часів у гарному стані дожив прибутковий будинок Лютого кінця ХІХ століття.

Також привертає увагу пишним декором садиба Неплюєвих, що прикрашає перехрестя Інститутської та Києво-Московської вулиць з кінця ХІХ століття.

Навпроти неї – Федорівське ремісниче училище 1903 року.

Безпосередньо з Терещенками пов’язане ремісниче училище 1899-1904 років, яке носить ім’я підприємця.

До Глухова дотичний ще один відомий рід – Кочубеїв. Дещо осторонь центру в затишку паркових дерев заховався їхній вишуканий садибний будинок, зведений 1904 року. Нині в ньому знаходиться дирекція Національного заповідника «Глухів» (офіційний сайт).

Остання монументальна споруда часів Російської Імперії – будинок повітової земської управи, що з’явився у Глухові 1913 року.

А прикладом житла середнього класу є особняк 1915 року.

У комуністичну добу в Глухові постало чимало нових будинків, але вони всі були зведені за стандартними планами з мінімумом декорацій, тому не дають уявлення про місто. Такі самі квартали можна було побачити у будь-якому іншому районному центрі республіки. Серед будинків совєтського часу я би виокремив хіба-що башту водогону 1928 року з характерними квадратними віконцями і кількаярусним дашком.

А ще органічно вписується в історичну забудову двоповерхова споруда міської ради, збудована 1957 року.

Продовження

Реклама

2 thoughts on “Друга зустріч з Глуховом (початок)

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.