Перший туристичний похід повністю новими для мене місцями я провів 9-14 липня 2005 року. До того ж, це я вперше вів групу в Карпатах. Власне, “група” – це надто гучно сказано, бо нас було всього троє – я та два мої студенти-одногрупники. Але це був найбільш продуктивний похід, бо ми менше часу витрачали на збори, мали приблизно однакову фізичну підготовку, тому долали в день у середньому 20 кілометрів, при цьому в нас щодня був суттєвий спуск і підйом. Для планування маршруту і орієнтуванні на місцевості я користувався 500-метровою туристичною мапою “Ґорґани”, яку придбав за два роки до того. З нею було легше, ніж уже звичною 1-кілометровою “генштабівкою”, бо вона мала більшу деталізацію (для гір це особливо важливо, бо краще видно рельєф), а також промарковані туристичні маршрути, які гарантували, що цими дорогами або стежками точно можна пройти. Щоправда, я не брав якийсь один готовий маршрут, а склав комбінацію з частин від кількох. Тому місцями ми рухалися не туристичними стежками, а звичайними, а на гору Плоска взагалі вилазили через ліс. На щастя, пройшли все, як я планував (навіть трохи більше, бо на Синячку повернули помилково), тому після повернення я перемалював на окремому аркуші пройдений маршрут з усіма підкореними вершинами:
На основі цього малюнку я склав gps-трек, який можна подивитися тут.
Ми стартували з містечка Яремче, де побували на водоспаді Пробій, потім зійшли на гору Синячку (1400 м) і з неї спустилися до річки Зелениці. На майданчику від зруйнованого повінню мосту біля впадіння Зубринки розбили перший табір. Другого дня піднімалися вздовж Зубринки, а потім повернули праворуч, після чого я вперше потрапив у справжні Ґорґани – себто гори, складені просто з купи каміння. Тобто, ні землі, ні трави, ні дерев – лише брили, серед яких “стежку” видно по вичовганих до блиску каменях. Підкорили дві такі вершини – Довбушанку (1754 м) і Ведмежик (1736 м), після чого спустилися на сідловину з нормальною землею, де стали на другу ночівлю. Наступного дня продовжили спуск, перетнули річку Довжинець і піднялися на гору Плоску (1352 м), після якої прямували вздовж межі областей і незабаром стали табором. Четвертий день розпочався з підкорення гори Чорної Кливи (1719 м), після чого ми спустилися до села Чорна Тиса, щоби поповнити продуктові запаси у місцевому магазині, а потім попрямували дорогою вгору за течією однойменної річки, і десь на березі однієї з її приток стали табором. Наступний ранок розпочався зі штурму високогір’я – ми побували на березі одного з найвищих озер Карпат, а потім пройшлися Свидовецьким хребтом від гори Трояска (1703 м) до Близниці (1880 м), а потім спустилися і стали на ніч перед селищем Кваси. Шостого дня просто зібралися і сіли на потяг на однойменній станції, принагідно поласувавши мінеральною водою з місцевого джерела.
Детальніше про похід я писав на блозі тут.
Під час походу ми майже не зустрічали інших туристів. Але за останнє десятиліття туристичні походи і Карпати зокрема стали трендом активного відпочинку. Тож чи не кожна ділянка нашого походу відображення у розповідях інших мандрівників. Наприклад, той самий хребет у Ґорґанах підкоряв Паша Великий у 2017 році “Довбушанка. Третя спроба” (velukuy.blogspot.com). В середній частині нашого маршруту побував Роман (John Doe) у 2017 році “Чорна Клива” (trekerua.blogspot.com). А Свидовецьким хребтом пройшовся Борис Крімер у 2012 році “Горгани та Свидовець: тренувально-розважальна прогулянка” (www.ua-odissey.in.ua).
Мандрівник і його мандрівки 
One thought on “Яремче-Ґорґани-Кваси: наш маршрут і досвід інших”