Похід 1996 року став розвідкою регіону. Керівники нашого туристичного гуртка “Горизонт” ретельніше ознайомилися з краєзнавчими матеріалами, і наступної весни повторили маршрут, але наситивши його більшою кількістю відвіданих об’єктів. Пішохідна частина походу (3 – 9 травня 1997 року) знову простягалася вздовж Чорного моря (від Судака до Тувака), але до і після неї ми скористалися автобусом, аби відвідати два Кримські міста – Феодосію та Алушту. Під час походу я робив короткі записи, які після повернення розширив у повноцінну розповідь у щоденнику, за якою тепер зміг відтворити маршрут (gps-нитка маршруту тут):
У Судаку ми мали першу днівку (3 травня), під час якої піднялися на дві гори – фортечну, де знаходиться Судацька фортеця, та Алчак на південно-східній околиці міста. На першій ми знайомилися з історією, а на другій – з геологією, бо саме там знайшли чимало гальки з порожнинами, всіяними мініатюрними кристалами гірського кришталю. Наступного дня ми зробили перехід до наступного населеного пункту – Нового Світу, де також мали днівку (5 травня). У Новому Світі ми теж відшукали всі цікаві гори: величезний грот під Коба-Каєю, наскрізний грот на мисі Капчик, а також лазили на гору Сокіл (475м), яка здіймається майже над самим морським побережжям і, насправді, є залишком прадавнього коралового рифу. Наступні три дні ми йшли переважно вздовж берега (найвища точка – перевал біля гори Караул-Оба), зупиняючись на ночівлю поблизу сіл (Капсихор, Ускют, Тувак). В останньому ми мали третю днівку (9 травня). Втомлена переходами, цього дня більшість групи лишилася у таборі, а я з ще двома дорослими ходив у гори – ми підіймалися до перевалу Великі Ворота і зійшли на гору Лапата-Хая, через розщелину від якої починалися неозорі простори плоскогір’я Карабі-Яйла.
Відвідані нами місця користувалися популярністю в інших туристів, особливо Судак з його околицями. Серед моїх улюблених блогерів до них подорожували, наприклад, Костянтин Влащук “Судак: Генуезька фортеця” (vlashchuk.blogspot.com) або Юрій Буряк “Новий Світ” (pizzatravel.com.ua) – обоє у 2009 році. Також я знайшов розповіді і про крайні міста нашої поїздки – у v1snyk-а у 2013 році “Феодосія, в якій ви не були” (v1snyk.livejournal.com) та у Сергія Клименка у 2005 році “Алушта: залишки фортеці «Алустон» VI-XV століть” (klymenko.in.ua). Я вірю, що в майбутньому, коли ЗСУ деокупують півострів, таких мандрівок українських туристів стане більше, адже
Крим – це Україна!
Мандрівник і його мандрівки 