Сьогоднішня розповідь – про мій перший сплав, який відбувся влітку 1999 року.
Як і в попередніх пішохідних походах, я брав участь у ньому в складі туристичного гуртка “Горизонт”. Незвичність цього маршруту в тому, що він пролягав уздовж берега моря, а не по річці, як зазвичай роблять сплави. Спеціально для цієї мандрівки ми винайняли автобус супроводу, який мав їхати берегом і везти наші речі. За 13 – 26 червня ми планували пропливти вздовж усієї Арабатської стрілки і досягнути Керченської протоки. Але через сильні вітри, які здіймали хвилі і перевертали байдарки, нам довелося скоротити сам сплав до 19 – 22 червня і подолати тільки центральну частину (67 кілометрів) первісного маршруту. Під час походу я вів щоденник, тому тепер за своїми записами відтворив маршрут на мапі (gps-трек тут).
Коротко про саму мандрівку. Весь день 13 червня ми їхали автобусом з Олександрії до Генічеська, за яким розбили перший табір неподалік протоки між Сивашем і Азовським морем. Наступний день зібрали байдарки, але не відпливли, бо піднялися хвилі. 15 червня хвилі не зникли, тому ми переїхали на азовське побережжя Арабатської Стрілки і стали табором біля недобудованого пансіонату “Світанок”. Наступні дні стояли на місці, бо море продовжувало штормити. Аби не нудьгувати зробили дві пішохідні прогулянки – 16 червня на схід до озера Сиваш, а 17 червня – на південь до села Чокрак. 18 червня так і не дочекалися штилю, тому знову зібрали все на автобус, яким поїхали вздовж Арабатської Стрілки і стали табором вже на кримській частині стрілки. Тут море виявилося спокійнішим, бо з цього місця починалася величезна затока з мисом Казантип на сході, і мабуть він захищав море від більших хвиль.
Наступні 4 дні ми щодня долали відстань на байдарках, поки автобус із нашими речами їхав дорогою вздовж берега. 20 червня ми пропливли повз село Кирим-Елі, а надвечір досягли південного краю Арабатської стрілки, де стали табором неподалік руїн середньовічної фортеці Арабат, до якої ходили на екскурсію (безкоштовно, бо все занедбане). Два наступні дні ми пливли не вздовж рівного і плаского берега, а під скелястими виступами самого Керченського півострова. Ночували на вузькому пляжі на захід від села Кизилкут. 22 червня пропливли повз село Кітен, місто Щолкіне і стали між селом Казантип і початком однойменного півострова. Серед населених пунктів Щолкіне – єдине місто, яке будувалося у 1970-1980-х в околицях села Казантип як майбутнє атомне містечко. Але після аварії на ЧАЕС кримський проєкт заморозили, тому КАЕС так і не запрацювала, хоча ставок-охолоджувач і промислові корпуси стоять досі. За часів Незалежності підіймалася ініціатива перейменувати Щолкіне в Казантип, адже воно не має ніякого стосунку до російського професора і атомної енергетики, натомість побудоване в околицях історичного селища. Та проросійські сили заблокували це рішення.
23 червня ми спробували обігнути Казантип, але потрапили на сильні хвилі з дощем, тому причалили і розібрали байдарки. Замість того, аби знову чекати погоди, ми поїхали автобусом до іншого моря – Чорного, і стали табором в околицях Феодосії. Наступного дня знову дощило, тому ми не відпливли, а зробили прогулянку в історичний центр міста. А 25 червня переїхали назад до “Світанку”, де відсвяткували день водяного туриста, а 26 червня повернулися назад до Олександрії.
Мене цікавило, чи хтось ще сплавлявся вздовж Арабатської стрілки, і чи не було в них проблем з хвилями? Але я не знайшов таких розповідей. Натомість цей маршрут ідеально підходить для велосипедів. Ось розповідь Тараса, який зробив соло-похід за три дні у 2010 році “Звіт про подорож Арабатською Стрілкою та Керченським півостровом” (tarasiv-smitnyk.blogspot.com). Найбільш “історичним” місцем на ньому є фортеця, яка дала назву косі – про неї писав Сергій Клименко у 2012 “Арабатська фортеця” (klymenko.in.ua). А v1snyk у 2013 відвідав одразу дві локації – фортецю і залишки станції “На охороні коси” і “Щолкіне. Станція самотності” (v1snyk.livejournal.com). Я вірю, що ЗСУ незабаром деокупують півострів і я зможу повернутися у місця мандрівок мого дитинства з власними дітьми, адже
Крим – це Україна!
Мандрівник і його мандрівки 
One thought on “Арабатська стрілка – Казантип: маршрут сплаву і досвід інших”