Херсонська частина Арабатської Стрілки: наші маршрути і досвід інших

У 2001 році “Горизонт” спробував повторити спробу не цілком здійсненого сплаву 1999 року. З 11 по 22 липня знову відбувся сплав на байдарках вздовж Арабатської стрілки. Цього разу нас було аж 23. В туристичний похід уперше вирушили моя мама і сестра Яна.

Початок був обнадійливий. Ми проїхали потягом з Олександрії до Новоолексіївки, там винайняли місцевий бусик, який перевіз нас до самого початку Арабатської стрілки. Ми розбили табір поблизу бази відпочинку “Чайка-1” і першого дня збирали байдарки, а вже другого вийшли у плавання. 12 липня пропливли повз село Генічеська Гірка і стали табором за ним. 13 липня обійшли село Щасливцеве і отаборилися біля бази відпочинку “Світанок”, де ставали два роки тому. Але наступного дня на морі піднявся шторм, який панував цілий тиждень. Тому ми лишилися у цьому таборі до кінця, а замість сплаву влаштовували радіальні пішохідні прогулянки – здолали 76 піших кілометрів проти 15 на веслах. Я все занотовував у щоденнику, за яким тепер легко відтворив наші маршрути (gps-трек тут).

Окрім сплаву 12-13 липня ми мали 3 великі пішохідні прогулянки і 1 поїздку. 14 липня ходили рівно на захід, аби помочити ноги у мілководді Сиваша (приблизно 10 кілометрів за день). 15 липня мали прогулянку на південь до села Чокрак (25 кілометрів за день). Воно унікальне тим, що було єдиним населеним пунктом, з якого не депортували кримських татар у 1944 році. Сільському голові тоді вдалося обдурити систему, адже Чокрак лежав осторонь від інших кримських поселень. Але за рік обман викрили, і до звинувачень у “співпраці” з нацистами додали ще й це, від чого вирок став суворішим: замість депортації смертна кара для всіх мешканців. У порожні хати заселили росіян, а село перейменували у Стрілкове – ця назва й досі використовується замість історичної. 17 липня ми їздили автобусом до Генічеська, де погуляли центром і відвідали краєзнавчий музей. А 19-20 липня мали найдовшу прогулянку вздовж коси – 41 кілометр сумарно. Хотіли дійти до страусиної ферми, що біля самої адміністративної межі Херсонської області. Але по спеці без затінку подорожувати важко, навіть охолодження через купання у морі не допомагало. Тому нашою крайньою точкою стало радонове озеро з сірководневим джерелом. Неподалік на березі моря ми й переночували (брали з собою килимки і спальники), а наступного дня повернулися до табору. 21 липня провели традиційне свято водного туриста, а наступного дня збирали речі, переїхали автобусом до Новоолексіївки, де сіли на потяг до Олександрії.

Святкування дня водного туриста з відповідним опудалом; я стою позаду двох жіночок (у блакитному і різнобарвних трикутниках), мої мама і сестра сидять біля байдарки ліворуч, у білій сорочці біля них – керівник групи Олексій Бахтала, за обрієм – недобудовані корпуси бази відпочинку “Світанок”

Генічеськ з околицями – одна з найбільш привабливих туристичних частин Херсонської області. Серед моїх улюблених тревел-блогерів тут побували Ірина у 2016 “Генічеськ. Я їду до моря” і “Арабатська стрілка. Якщо є рай на землі, він – тут” (ua.trip-impressions.com), Ольга Дзюба в 2019 “Пригоди на півдні України. Частина друга – знову вітер, сонце і сіль“, “Міст Waagner-Biro в Генічеську” (hghstories.com) і v1snyk у 2020 “Генічеськ. Там, де море по коліно“, “Генічеська Гірка та її море“, “Марсіанська краса Генічеського озера” (v1snyk.livejournal.com). На жаль, з минулого року українські туристи втратили можливість подорожувати до регіону, бо з найпершого дня московського вторгнення 24 лютого 2022 року він опинився в окупації, а з 19 жовтня 2022 року Генічеськ уперше в історії став обласним центром – під тиском ЗСУ сюди перебралася адміністрація “Херсонської області Російської Федерації”. Але я вірю, що московські зайди довго не всидять і тут, ЗСУ звільнить азовський берег і я зможу показати своїм дітям, наскільки він чудовий, адже

Херсонщина – це Україна!

Реклама