Бахчисарай – Форос – Балаклава: наш маршрут і досвід інших

У 2007 році я провів найбільш західний зі своїх кримських пішохідних походів. По свіжих слідах я написав розповідь (опубліковану на блозі), тож тепер легко відтворив нитку маршруту: Бахчисарай – Пички (рос. Баштановка) – Кючук-Сюйрен (рос. Малое Садовое) – Таш-Басти (рос. Большое Садовое) – Юкари-Каралез (рос. Залесное) – Ходжа Сала (село, відновлене кримськими татарами у 1990 році) – Бага (рос. Новобобровское) – Саватка (рос. Росошанка) – Скеле (рос. Родниковое) – Форос – Варнаутка (рос. Гончарное) – Кючук-Мускомія (рос. Резервное) – Балаклава. У дужках я навів назви, які дали росіяни після депортації кримських татар 18 травня 1944 року, і які досі використовуються окупаційною владою попри офіційні заяви про засудження геноциду. Детальний маршрут я опублікував як gps-трек, а ось його схематичне зображення:

У поході, який тривав цілий тиждень (29 квітня – 5 травня 2007 року), я вперше керував групою аж з 7 осіб. До “старих” напарників Андрія та Саші додалися знайомий Андрія Денис і племінник Андрія Олесь, а також моя сестра Яна і сусід по кімнаті в гуртожитку аспірантів (де я тоді мешкав) Саша Шиндер. Ми почали зі знайомого нам Бахчисараю, де відвідали ханський палац, але потім маршрут пішов повністю новими для нас місцями. З найбільш цікавих об’єктів на ньому – печерний монастир Качі-Кальон, Сюйренська фортеця, печерне місто Мангуп, прохід Чортові сходи та музей підводних човнів у Балаклаві. Перша половина походу проминула, як я й планував, але коли ми досягнули морського побережжя, то виявилося, що воно геть забудоване або захаращене скелями, тому пройтися берегом, як на схід від Алушти, не вийде. Тож після ночівлі під Форосом, ми сіли на автобус і поїхали за мис Айя, де зробили днівку під Балаклавою.

Сніданок на березі річки Кача; я з сестрою Яною позаду, на передньому плані: Саша (Коростильов), Денис, Олесь та Андрій; знімає Сашко (Шиндер)

Західні Кримські гори – це наче окремий світ, тож чи варто дивуватися, що він мав неабияку популярність в українських туристів. Серед моїх улюблених тревел-блогерів у тих самих місцях побував Terwik у 2010 “Крим-2010. Частина друга. Бахчисарай” (terwik.dreamwidth.org), Владислав Філь у 2011 “Качі-Кльон” (https://travelua.com.ua/ukraine/ar-krim/kachi-kaljon.html), Сергій Клименко у 2007 “Cередньовічне «печерне місто» Мангуп-Кале” (klymenko.in.ua) та Юрій Буряк у 2007 “Балаклава” (pizzatravel.com.ua). Розповідей про подорожі при окупації я не знайшов, але я вірю, що скоро ЗСУ деокупують півострів від московських зайд, і українські туристи знову безперешкодно подорожуватимуть цими неперевершеними горами і знайомитися з кримсько-татарською культурою, адже

Крим – це Україна!

Реклама