початок < все > закінчення
Античні назви зустрічаються тут в усьому. Не лише окремі пам’ятки, але й цілі місцевості запозичили свої назви з древніх часів. Людвігу Метцелю, талановитому польському військовому інженеру, під керівництвом якого проводилося закладання парку, вдалося навдивовижу гармонічно покласти на полотно природи і людської праці образи безсмертних героїв Гомерових «Одіссеї» та «Іліади». Безперечно, велику лепту доклали і безпосередні трудівники – щодня на будівництві майбутнього шедевра працювало близько 800 українських селян-кріпаків Фелікса Потоцького. У стислий термін було створено цю перлину степу, що понад два століття вражає відвідувачів своєю надзвичайною красою.
Та, безперечно, зустрічаються в парку і ділянки не пов’язані з древньою Грецією, адже значну частину «Софіївки» створювали всі наступні власники комплексу. Так, після того, як ми випливли з-під землі до Ахронтійського озера і зустрілися з мармуровим Сократом, піднялися нагору і прогулялися невеличкими алейками Англійського парку. А звідти, залишивши в стороні скляні корпуси оранжерей, спустилися зигзагоподібними доріжками величного Партерного амфітеатру до водограю Семиструмінь. Ніби сім тендітних струн здіймаються до гори прозорі крапельки кришталево-чистої прохолоди, такої бажаної у літній спекотний день. А неподалік, сховавшись у тіні алеї, споглядає це диво мистецтва безсмертний шукач пригод Одісей.

Водограй семиструмінь та Одісей біля нього
Обійшовши обеліск Орел, опинилися на терасі Муз, звідки відкривається, напевне, найвідоміший вид парку на Нижній став. Звідси його видно увесь – від павільйону Флори у нижній частині та водограю Змія посеред води, і аж до верхів’я озера, що губиться між кам’яних брил долини велетнів. А у центрі кадру – широка Площа зборів, на газоні біля якої щороку квіти висаджують у новому візерунку, що відображує вік парку. Цього разу квіти червоніли у формі симетричного числа «212». Проминувши статуї Еврипіда та Аполона Бельведерський і перейшовши через місток, опинилися на ній. З грецьких героїв на ній зібрався лише мармуровий Паріс, зате було чимало живих людей. Також поруч цікаво подивитися на грот Тантала.

Вид на центральну ділянку парку з тераси муз
З площі зборів через гігантські камяні брили долини велетнів можна піднятися на площадку зі статуєю Амура, звідки відкривається гарний вид на Великий водоспад. Нам пощастило, і ми побачили як під його струменями купаються і п’ють воду білі лебеді. А поруч чепурилися сірі качки. Далі дорога повела вгору по течії вздовж річки Стікс. Проминули перекат Три Сльози та Колону Смутку неподалік – кажуть, вони пов’язані з втратами синів Потоцьким. Пройшовши трохи далі, зустрічаємося з погруддям Гомера, що поринув у задуму. Певно, роздумує над третьою частиною своїх надзвичайно популярних розповідей.

Лебідь, що купається під водоспадом
Річка Стікс привела нас до одного з витоків з Верхнього ставу (другий припадає на вже згадану річку Архерот, що виринає на поверхню в Ахронтійськім озері, витікаючи з якого падає з десятиметрового Великого водоспаду). З нижньої сторони дамбу прикрасили надзвичайно цікавою архітектурною конструкцією – Гротом Фетіди зі статуєю Венери, яку від глядачів відгороджують прозорі струмені падаючої води. А на тому березі бистрої ріки постав у всій своїй природній красі Аполон Флорентійський. Але, як і в добре відомій пісні, не подолати йому глибокої води, що відокремлює його від Венери. Ще одним цікавим пунктом оглядового майданчику біля гроту став павільйон фазанчик, в середині якого бив водограй. Але не він привертав увагу, а те, що споруда повністю облицьована корою дерева. Вперше таке бачив.

Фазанчик та грот Фетіди
Перейшовши мостиком на інший берег, підійшли до ще одного відомого гроту – Громового. Цікавий він тим, що в його глибині міститься невеликий водоспад. Вода вилітає зі скелі і внизу ховається назад. Але від того, що вона б’ється об кам’яні стіни, грот наповнюється шумом, який рупороподібна його форма підсилює ще в кілька разів, доводячи і справді до грому.
Окрім статуй гротів та павільйонів є цікаві й просто відкриті місцевості. Так, неквапом повертаючись іншою дорогою до берегів Нижнього ставу, проминули Єлисейські поля, обійшли Крітський лабіринт, що своїми немалими кам’яними брилами нагадав долину Велетнів, порівняли Природу і Мистецтво на однойменному майданчику. А ще переконалися у любові до мудрості засновників парку – крім уже згаданого Сократа, познайомилися тут з таким відомими античними філософами, як Аристотель та Платон.

Давньогрецькі філософи
До озера вийшли на майданчик Кавказька гірка (або Острів Ітака, за іншою версією). Спустившись до нього, потрапили на ще один майданчик, де мармуровий Орфей, споглядаючи водограй посеред озера вигравав натхненно на своїй арфі. На цьому наше знайомство з північною частиною парку закінчилося і далі ми оглядали південь, а завершували прогулянку в найновішій західній ділянці. Але, про все по-порядку.

Статуя Орфея над нижнім ставком
Отже, спускаючись широкою алеєю вздовж лівого берега Нижнього ставу, перейшли через витік Венеціанським Містком, витриманим у стилі цього європейського міста, і опинилися на північному краю головної алеї, що за кількасот метрів на південь виводила до Головного Входу до парку. На дамбі над озером розмістився великий і світлий павільйон Флора – напевно, найкрасивіший і найвеличніший з усіх павільйонів, які я тут бачив. З боку озера було місце для причалу човнів, один з них навіть стояв тут же. Але не це привабило людей, які стояли тут кількома групами. Майже впритул до берега плавали у воді качки та лебеді, радо ловлячи їду, яку кидали їм у воду. І підпливали так близько, що, здавалося, зовсім не боялися людей.

Фонтан Змія, лебеді та венеціанський місток
початок < все > закінчення
2 thoughts on “Прогулянка Софіївкою (продовження)”