Кожні травневі свята ми збираємося групою, накидаємо на плечі наплічники, навантажені різними туристичними дрібницями і вирушаємо підкоряти Кримські гори. І кожного разу нам відкриваються якісь нові місця з їхньою природою, історією, культурою. То ми сходимо на ще засніжені вершини гір, то мандруємо містичними просторами галявини привидів чи карарадагського масиву, чи підіймаємося на мури Судакської фортеці або неприступні печерні міста… Цього разу хочу розповісти про те, як ми мандрували західними краями Кримських гір.
1. Замість вступу
Символи.
Вони всюди.
Варто лише придивитися.
Можна побачити багато дивного.
Особливо цікаво помічати різні числа.
У кожній події виявляється своє число.
Наша мандрівка у гори не була винятком.
Для початку, наш похід тривав сім днів.
Наша туристична група складалася з семи осіб.
На шляху ми відвідали сім цікавих об’єктів.
Наш маршрут перетнув рівно сім гірських річок.
Ми подолали сім підйомів і сім спусків.
Додому їхали поїздом у вагоні номер сім.
І, на завершення, ми повернулися сьомого числа.
Кажуть, що число сім завжди приносить удачу.
Можливо це повір’я не варте уваги.
Але похід виявився дійсно вдалим.
Навіть без будь-яких чисел.
Хоча вони поруч.
Майже непомітні.
Символи.
2. Знайомство
Цьогорічний похід виявився сьомим за рахунком (знову символічно) для членів нашої невеличкої групи. Але вперше за її історію, нових осіб у групі було більше, ніж «ветеранів». Крім того, ця подорож виявилася най багатолюднішою з усіх попередніх і однією з найдовших. За тривалістю з нею може змагатися лише серпнева кримська мандрівка 2004 року. Не зважаючи на зрослу чисельність учасників, у групі збереглася її тепла атмосфера.
З «ветеранів» у поході взяли участь крім мене ще Андрій Хрипко та Саша Коростильов. Ми почали нашу туристичну діяльність у 2004 році і з того часу часто виїжджаємо кудись у гори, а травневі кримські подорожі вже стали традицією. Сформувалася наша група ще в студентські роки: ми разом вчилися і навіть мешкали в одному гуртожитку. Також до неї входить Діма Федченко, але цього разу він не брав участі у всьому поході. Взагалі, ми не завжди ходимо вчотирьох: часто буває, що хтось не має змоги піти і тоді вирушаємо у мандри в урізаному складі, а часом беремо і когось нового. Цього разу новачків було, як ніколи, багато.
Почну з того, що з нами пішла моя сестра Яна. У нашому колективі вона вперше, але туристичний досвід вже має: у 2001-2004 роках разом зі мною брала участь у подорожах туристичного гуртка «Горизонт» з міста Олександрії, звідки я родом. Зараз вона навчається на першому курсі університету і мешкає, як і більшість з нас, у Києві.
У свій перший похід пішов з нами мій теперішній сусід по кімнаті Саша Шиндер. Він вчиться на першому курсі аспірантури, як і я. Спеціально до цієї подорожі він придбав все необхідне спорядження, тому вона стала для нього мабуть найдорожчою серед всіх нас. Але враження були того варті, крім того, спорядження буде служити ще багато років.
Наймолодшому учаснику нашої групи лиш нещодавно виповнилося десять років. Це – племінник Андрія Олесь. Певно, перший похід для нього був дуже хвилюючим, бо він постійно кудись лазив, стрибав і взагалі проявляв надзвичайну активність, як зайчик з реклами батарейок.
Ще з нами пішов Андріїв знайомий з часів навчання у ліцеї Денис. Він вже також не студент і працює, але в туристичну подорож вирушив уперше.
Наша команда: Олесь, Андрій, Сашко, Яна, Сашко, Денис (і я за кадром)
3. Збори з пригодами
Початок зборів було покладено в понеділок 19 березня, коли я їздив до Андрія та Діми і ми разом обговорювали маршрут майбутнього походу. Було кілька варіантів, всі вони починалися з Бахчисараю і завершувалися у Севастополі. Ми вибрали найдовший і найцікавіший на нашу думку, який би захоплював ще й вихід на море. Також визначили часові межі між 28 квітням і 6 травням. І, звичайно, узгодили склад групи – до неї мало ввійти сім осіб. А вже у п’ятницю 23 березня я придбав квитки на поїзди в обох напрямках: з Києва до Бахчисараю і з Севастополя до Києва. Щоправда, купив лише шість пар, так як напередодні виявилося, що Діма з нами не їде.
Мечеть Бахчисарайського палацу – візитівка міста
Як показала практика, це було лише перше відхилення від запланованого з лавини тих, що пішли далі. Так, вже у наступний вівторок, 27 березня, Андрій повідомив, що його і Сашу запросив на своє весілля Микола Муль – наш колишній однокурсник. І весілля те мало відбутися не будь-коли, а саме в останні вихідні квітня, тобто якраз тоді, коли ми мали б вирушати в дорогу. Висувалося чимало варіантів вирішення цієї накладки – аж до того, щоб перенести дату походу на день. Але так не хотілося здавати квитки, до того ж шанси взяти нові з кожним днем стрімко зменшувалися, так як на травневі свята у кримському напрямку завжди панує ажіотаж навколо цього. На щастя, нарешті знайшовся варіант вбивства двох зайців: хлопці поїдуть на весілля, як і їх і запрошували, а потім прямо звідти сядуть на наш поїзд, який зранку проїжджатиме поруч, таким чином їм не потрібно буде повертатися до Києва. Це просто диво, що місце весілля знаходилося так близько від маршруту поїзда, інакше не було б такого елегантного вирішення проблеми.
Також, практично до дня самого від’їзду підіймалися питання, щодо пошуку нового сьомого учасника. Найбільше робив таких спроб Андрій, Саша теж висував кандидатуру. Це були дівчата, тому у телефонних розмовах з сестрою я втішав її, що вона не буде однією представницею прекрасної статі у нашому колективі. Але, зрештою, з ними не склалося. Проте за тиждень до від’їзду Андрій запропонував свого знайомого Дениса. Останній був настроєний рішуче, відразу відчувалося, що він з нами піде. Таким чином наша група набрала остаточного виду. Сестрі по телефону я повідомив, що сьома учасниця змінила стать, але вона з того не дуже засмутилася.
На вихідних перед походом я склав список продуктів, які беремо в похід. Вони важили близько сорока п’яти кілограмів, але я вирішив на старті взяти лише трохи більше тридцяти. Це виявилося можливим, бо на нашому маршруті щодня було принаймні одне село, де можна докупити решту. З одного боку це було легше для нас – щоб не нести зайву вагу, з іншого, це був єдиний можливий спосіб для деяких продуктів, що не зберігаються довго, таких як хліб, ковбаси, овочі. Ми домовилися, що частину продуктів і відповідне спорядження беруть з собою Андрій та Саша, а решту – інші.
Сама поїздка в поїзді теж була суцільною пригодою. Чого лише варте те, що майже кожен з нас добирався до поїзда окремо, а сама група сіла у вагон не в одному місці, а на різних станціях по ходу слідування потягу. Також виявилося, що Денис має лише зворотній квиток. Але оскільки у нас було шість квитків, а з Києва виїжджали вчотирьох, то він скористався місцем Андрія. Ще сталася пригода з постіллю, бо в чотирьох з шести квитків вона була вже оплачена і тяганина з квитками ставала подібною до карткової гри – ми намагалися використати саме ті квитки, що її включали, так як Андрію і Саші, що підсядуть зранку, вона вже не буде потрібна.
Сади і городи під Бахчисараєм
Пізно ввечері поїзд прибув до Сміли, де до нас приєднався Олесь. На цьому вечірні пригоди закінчилися. Але ранок приніс не менше сюрпризів. Коли потяг під’їжджав до Красноперекопська, де мали сісти наші хлопці, провідник десь зник. Ми стукали йому в купе, але марно. Тому, коли вагон зупинився, поки ми думали, що робити, Олесь самотужки відкрив двері і впустив наших, які вже підійшли до нього. Після цього, він закрив їх і всі разом пішли в наше купе. Поїзд рушив, а провідник так і не з’явився, тому ми жартома перенесли цю посаду на Олеся, а Андрій навіть запропонував йому на зупинках відкривати і закривати двері вагону і брати гроші з пасажирів за вхід. А також розносити чай.
Ще одним цікавим моментом виявилося те, що разом з Андрієм та Сашею з нами поїхав і наш знайомий Діма. Причому, супроводжував нас до самого Бахчисараю, не маючи квитка і нічого не заплативши провіднику, який пізніше таки з’явився. За його словами, це у нього була перша безкоштовна поїздка у пасажирському поїзді. Так чи інакше, але здавалося, що ніхто більше, крім нас, не помітив, що після Красноперекопська кількість пасажирів у вагоні збільшилася.
Мандрівник і його мандрівки 
4 thoughts on “Крим. Травень. 2007”