Блукання над Форосом

попередній < всі дописи > наступний

Спуск по Чортовій драбині виявився вже й не таким страшним, як воно зразу уявлялося. Хоча нахил кам’яного жолобу і складав близько сорока градусів, проте древній шлях складався зі скелястих маршів від п’яти до двадцяти трьох метрів завдовжки, що дуже круто поверталися відносно сусідніх, місцями до ста шістдесяти градусів, але при цьому зменшували кут нахилу до десяти-п’ятнадцяти градусів. Пройшовши двісті п’ятдесят метрів шляху, ми скинули сто метрів висоти, при цьому повернувши на драбині двадцять три рази.

Крим. Травень. 2007

  15. Блукання над Форосом

         Біля підніжжя на нас чекала стара автомобільна дорога. Автотранспорту на ній було дуже мало, оскільки сучасна траса між Ялтою та Севастополем пролягала значно нижче, тут же ми могли чути лише уривки шуму, що місцями доносився від неї. Асфальтована дорога йшла майже горизонтально і паралельно горам, а спуску донизу не було ні на карті, ні так, тому ми далі попрямували нею на схід. До Фороса залишалося вісім кілометрів.

36-staradoroga

Йдучи старою дорогою

         Шлях постійно йшов хвилясто – дорога огинала неперервну вервечку скель, що спускалися практично до самого асфальту. А ліворуч все вкривав ліс, за яким десь далеко заманливо гріло на сонці свою синю спину Чорне море. Надзвичайно мальовнича картина, як для асфальтованої дороги!

         Коли половину шляху до Фороса, біля якого планували стати на ніч, було вже пройдено, дорога почала крутити серпантинові кільця, намагаючись спуститися. Але там, де машини їздять кругами, завжди є стежка навпростець для пішоходів. Знайшли такі стежки і ми. Після зрізання кількох петель спустилися ще нижче і після крутуватого спуску лісом вийшли на саму автостраду. На відміну від верхньої, ця мала надзвичайно бурхливу вдачу – не було й натяку на романтичну задуму і спокійне споглядання – майже безперервно на всіх швидкостях її практично прямим хребтом з шумом пролітав автотранспорт. Не бажаючи мати такого агресивного сусіда, недовго йдучи понад трасою, ми повернули на одне з відгалужень ліворуч і продовжили спуск у сторону моря.

         Проте виявилося, що ця дорога мала підступну вдачу, бо через деякий час розвернулася майже на сто вісімдесят градусів і попрямувала геть від Фороса. Отже ми покинули і її товариство і ще деякий час продовжили спуск якоюсь пішохідною стежкою. Але вона теж показала себе зрадливою, бо почала нас заводити у нетрі якогось санаторію чи чогось подібного. Тому, в решті решт, вирішили повернутися на автостраду і різними дорогами-проходами стали підійматися вгору у сторону Фороса, аж поки раптово не вискочили на нашого шумного знайомого.

         Зійшли з автостради лише коли над відгалуженням явно висів вказівник на місто нашої мети. Так ми і ввійшли у Форос. Потрапивши у центральну частину скупилися на ринку і в магазинчиках поруч. З огляду на сідаюче вже сонце до моря так і не спустилися, а пішли шукати місце для ночівлі на заході над містом.

         Втретє опинилися ми на широкій і жвавій автотрасі. Кілька разів зупинялися і по черзі ходили шукати місце для табору десь неподалік. Нарешті знайшли одне, у сотні метрів від траси, але приховане пагорбом і лісочком. Ввечері воду брали на АЗС неподалік, а на ранок скористалися з течії з труби вище над трасою. Йдучи стежкою до неї знайшли чимало інших відпочиваючих, що зі своїми наметами теж примостилися не так вже й далеко від автомагістралі.

         Хоча ми й переночували тут, але місце нам не сподобалося, до того ж ми ще ні разу не спускалися до моря, тому вирішили автотранспортом трохи проїхати трасою у сторону Севастополя і там, переваливши через гори, стати на березі неподалік від Балаклави. Поснідали, зібрали речі і вийшли на дорогу ловити транспорт. Деякий час провели безуспішно, проте хвилин за десять біля нас зупинився невеличкий мікроавтобус, куди помістилися ми всі з разом з нашими рюкзаками.

37-bychky

У селі

16. У ландшафтному заказнику мис Айя

           З села Гончарного ми продовжили рух своїми силами. Відкритою місцевістю перейшли до значно меншого села Резервного, за яким зупинилися для нищення своїх обідніх резервів. Поки ми займалися життєво необхідною справою, повз нас пройшла ще одна група з рюкзаками. Вперше ми з нею перетнулися ще коли чекали на відкриття магазину після обідньої перерви в Резервному. Ми тоді скупилися і пішли собі, а вони ще лишалися. А тепер от наздогнали нас. Коли ж і наша група вирушила в путь, від них не лишилося і сліду.

         Знову розпочалися ліси. Ґрунтова дорога неквапливо йшла на підйом і рельєф був досить рівнинним, що нагадало підйом перед Чортовою драбиною. Зрештою, цей перехід виявився дуже подібним до того з тією лише різницею, що ми таки в кінці дісталися до моря. Але про це далі.

         Згодом ми почали наздоганяти наших конкурентів, які дуже розтягнулися. Остання ланка підйому виявилася безлісою і порожнеча попереду, яка все збільшувалася при нашому наближенні, робила цю лінію горизонту лінією загадок. Дійшовши до неї ми знову побачили скелі і крутий спуск донизу, де до самого горизонту синіла спокійна морська гладінь.

38-spusk

Спуск до заказнику мис Айя

         Тут вже стояли на привалі ті туристи і ми теж стали. Також поруч під деревами примостилася якась «нива». Коли та група почала спуск, до нас підійшов лісник, якому власне і належав автомобіль, і зібрав з нас плату за вхід до заказнику мис Айя, на межі якого ми саме стояли.

Пофотографувавшись на фоні захоплюючого краєвиду, ми теж розпочали спуск в сторону моря. Дорога пролягала між кам’яних схилів, достатньо пологих, щоб на них ріс ліс, який відступав лише у місцях, де біліли на сонці суцільні кам’яні щити. Кінець спуску, хоч і не знаходився безпосередньо біля моря, проте міг розважити подорожніх сильними джерелами з кришталево-чистою водою.

         Далі ми рухалися полого і дещо вгору колись автомобільною ґрунтовою дорогою, яка тепер місцями була так прорвана бурхливими весняними потоками, що ніякий автомобіль вже нею не задовольниться. Часом зустрічалися поодинокі легко одягнені перехожі з пляшками для води, що піднялися за нею з місць відпочинку біля берега моря.

         Ліворуч здіймалися скелі, хоча вже й не такі високі і монолітні, як понад Форосом. А праворуч порослі рідколіссям схили спускалися кудись донизу. На одній з ділянок біліли наче кістки зрубані сухі дерева, певно жертви якоїсь пожежі. Це було щось незвичайне, скидалося ніби на поле бою, де полягла ціла армія відчайдушних воїнів.

         З часом дорога, що йшла паралельно лінії берега, зробила прямий поворот праворуч і почвалала геть від неї, ще й загорнувшись у непролазні лісові нетрі по бокам. Здавалося, що ми йдемо не туди, проте незабаром вийшли на роздоріжжя, з якого лівий поворот, впевнено спускаючись донизу, переконав нас у своєму морському спрямуванні.

         Дорога вивела нас прямо до бухти з пляжем, який на карті називався Золотим. Тут же була позначена туристична стоянка, тому поміж чисельних пагорбів та ярів під невисокими деревцями наші пошуки принесли чимало рівненьких площадок для наметів. Ми вибрали серед них таке, щоб було близько до моря і вміщало обидві наші палатки. Нам це вдалося зробити ще до того, як золоте сонце сіло за мис Фіолент.

39-vechir

Сонце сідає за мис Фіолент

         Коли намети вже були поставлені, а вечеря готувалася на вогні, почувся звук мотоциклу. Приїхали ще одні лісники. Вони зробили рейд по нашим сусідам, збираючи гроші за відвідування. Зазирнули і до нас, але наша квитанція, підписана нагорі ще перед спуском до заказника, дала їм змогу лише побажати нам гарного відпочинку.

попередній < всі дописи > наступний

Advertisements

2 thoughts on “Блукання над Форосом

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s