День п’ятий: Подорож до водоспаду

попередній день <всі дні > наступний день

О 6.00 нас розбудив будильник, виставлений звечора. Ми планували сісти на автобус, що проходив тут о восьмій ранку в бік Алушти. Поки складали речі, хлопці скупалися в морі. Не поснідавши, рушили в дорогу. З наметового містечка ми пішли від моря ґрунтовою дорогою, яка вивела нас на асфальтований шлях. Перейшовши міст, ми зупинилися за розвилкою, очікуючи на автобус.

Спогади про похід у Кримські гори 14-21.08.04  

День п’ятий

Подорож до водоспаду

Хвилин десять ми стояли на узбіччі, вважаючи, що спізнилися. Але скоро автобус з’явився і ми його зупинили. Вільних місць не було і водій спершу не хотів нас брати, але все-таки впустив. Це коштувало нам по п’ять гривень з особи.

Спершу дорога йшла вгору, потім по рівному, а згодом перетинала долину. За вікнами постійно крутилися навколишні гори. Лісів стало побільше. Потім ми спустилися до селища Рибацького. Незабаром проїхали Малоріченське, за яким опинилися у Сонячногірському. На повороті на Генеральське нас висадили.

Ми одразу ж пішли по тій дорозі. Викликали теплу посмішку назви вулиць: Абрикосова, Вишнева. У деяких садибах росли пальми. При виході з села поповнили свої запаси води. Після закінчення першого виноградика з правого боку зупинилися у гаю на обід. Наглядач виноградників запропонував нам місце на пагорбі поруч сторожки, а сам пішов у справах.

Тут було місце для вогнища, а в навколишніх хащах чимало хмизу, щоправда, колючого. Зі сторожки відкривався широкий краєвид.

Не зважаючи на ранню пору, сонце гріло добряче, тому стіл розстелили у тіні дубочків. Їли макарони з тушонкою. Помили огірки та помідори. Відкрили рибні консерви. Все це запили чаєм з печивом. Поївши, відпочили.

Незабаром вийшли на дорогу. Йти було неважко. Але допікала спека. Пішоходів зустрічалося небагато. Час від часу повз нас пролітали авто. Крім легкових, постійно курсували вантажівки з відкритими кузовами, вщерть забиті відпочиваючими, бажаючими глянути на водоспад.

Дорога в гори

Через 3.5 кілометрів на розвилці зробили привал. Після цього пологі підйоми почали чергуватися з горизонтальними ділянками, тому до самого села ми більше не зупинялися. Гарному темпу сприяло й те, що все небо вкрилося хмарами, заховавши від нас палюче проміння літнього сонця.

Попереду бовваніли високі кримські гори. Вони здавалися далекими і неприступними. Між ними пролягла ущелина Хап-хал, на дні якої заховався водоспад Джур-Джур – мета нашої мандрівки.

Перед самим селом дорога пішла на спуск. Увійшовши до Генеральського, ми зупинилися поблизу магазинчика, біля якого містився вказівник на водоспад. Поки ми рахували, хто, кому, скільки винен, почав накрапати дощик. Спершу невеликий, згодом він припустив на повну силу. Ми змушені були разом з рюкзаками шукати притулку в магазині.

Коли дощ дещо стих, я з Дімою пішов у центр по овочі, але нам нічого не вдалося придбати, так як вода розігнала всіх торговців. У магазині купили хліба. Як дощ остаточно закінчився, продовжили нашу подорож.

Рухаючись за вказівником, ми вийшли до річки Улу-Узень і перейшли її по пішохідному містку. Води ріки були коричнево-жовті від ґрунту, змитого дощем. Вирішили набрати питної води. Ми не знали, що на десять метрів нижче є джерело, тому, залишивши з речами Андрія та Іру, пішли по воду у село.

Після цього, повернувшись, ми стежкою вийшли до дороги, яка повела нас вгору до водоспаду. Незабаром підійшли до огородженої території. Поруч стояли вантажівки, що привезли людей. По обидва боки дороги велася торгівля вином, сувенірами та іншими речами, які продаються у подібних місцях.

Ми попрямували стежкою ліворуч і зупинилися поряд з дивакуватим деревом. Тут виявилося, що прохід до водоспаду платний, а безкоштовно можна проникнути зруйнованою дорогою, що підіймається ліворуч. Ми вирішили знову розбитися на дві групи. У першій пішли Діма, Іра та я. Піднявшись дорогою до перетину зі стежкою на Джуру, ми почали спуск праворуч. Прохідна до водоспаду містилася біля злиття двох річок. Ми спустилися до меншої, а коли підіймали ся від неї, нас помітили. Поки вилізли на доріжку, що вела до водоспаду, до нас підбігло двоє хлоп’ят і попрохали повернулися, щоб заплатити. Ми домовилися, що внесемо плату при виході і пішли собі.

Біля водоспаду Джур-Джур

Біля самого водоспаду товклося море людей. Вони метушилися всюди – зліва, справа, під струменями води, на камінцях, над водоспадом. Але Джур-Джур, не зважаючи ні на що, справляв враження сильного і потужного. Сфотографувавшись на пам’ять, ми повернули назад. Рухалися тим же чином, лише подалі від входу.

Зібравшись разом, вирішили піднятися і, після оглядин водоспаду другою групою, піти стежкою на Джурлу. Ми піднялися до стежки і залишилися біля рюкзаків, а Саша з Андрієм тим часом попрямували на Джур-Джур. За відсутності хлопців вирішили приготувати обід. Дістали і відкрили консерви, нарізали хліб, намазали паштет. З огляду на малу кількість хліба, я збігав у село і купив ще дві хлібини і коробку соку.

Коли я повернувся, Андрій з Сашком вже завершували обід, тому, не гаючи часу, ми почали підйом. Приблизно через кілометр ми знайшли більш-менш пригоже місце для табору. З дровами проблем не було, а воду доводилося економити. Андрій палив вогонь, я з Сашком ставив палатку, Діма з Ірою поралися з вечерею.

Скоро стемніло і почало накрапати, але дощ не був сильним. Суп зварили з грибами, так як у лісі їх росло чимало. Доїли овочі та допили рештки вина. Після вечері всі поступово стягнулися до палатки і поснули.

попередній день <всі дні > наступний день