День шостий: Гірськими стежками

попередній день <всі дні > наступний день

Запасів води лишилося небагато, тому зранку ми мали сухий сніданок. Відкрили рибні консерви, паштет. Випили яблучний сік. Склали речі і пішли. Перші кілометри дорога невпинно вела вгору, тому кілька разів зупинилися на відпочинок. Час від часу починало накрапати, але через листя високих дерев нас майже не намочило. Поступово шлях вирівнявся і йти стало легко. Скоро дорога вивела нас на край галявини, звідки відкрився гарний краєвид. Внизу було видно менші гори, а за ними море, яке на горизонті зливалося з білими хмарами. Далеко біля берега тулилися села, через які ми проїжджали вчора. З лівого боку виднівся будівельний майданчик біля Генеральського, хоча самого поселення ми не бачили. Поки відпочивали, на зустріч нам вийшов одинокий турист. Він розпитував про дорогу на Джур-Джур і виявив здивування, почувши українську мову. Його акцент свідчив про походження з західної України.

Спогади про похід у Кримські гори 14-21.08.04

День шостий

Гірськими стежками

Згодом ми продовжили йти. Через кількасот метрів з’явилася розвилка, не показана на карті. Дорога відходила вліво, а натоптана стежка – вправо. Ми пішли праворуч. Скоро дійшли до ділянки кам’яного схилу, по якому стікала вода. Тут від стежки відгалужувалася ще одна, яка підіймалася до невеликої галявини зі слідом вогнища. Після недовгого відпочинку ми продовжили рух першою стежкою і незабаром вийшли до вершини гори Шан-Кая, яка піднялася на висоту 929 метрів. Пройшовши ще деякий час стежкою серед трав, ми несподівано опинилися на краю провалля. Стежка таємничим чином зникала, тому були змушені повернутися аж до галявини, про яку я щойно згадав.

Від неї ми знову заглибилися у ліс. Перейшовши дві яруги, знову вийшли у трави. Після короткого відпочинку пішли далі. Зустріли ще одну групу, від якої дізналися, що водоспад Джурла майже поруч. Ми дуже швидко спустилися до річечки, але, збившись зі стежки, змушені були останні сотні метрів пробиратися через набережні хащі та скелі.

У долині водоспаду Джурла

Нарешті прийшли. Скинули рюкзаки і кинулися до води. Не зважаючи на літню пору, вода була досить прохолодною. Потім вирішили пообідати. Іра помила посуд, я з Дімою набрав води з джерела, що заховалося за невеличкими скелями на 150 метрів нижче водоспаду. На обід їли те ж, що й на сніданок, так як часу на приготування їжі не вистачало.

Поповнивши наші енергетичні запаси, ми пішли вгору. Спершу обійшли скелю з лівого боку від водоспаду, а потім попрямували вздовж річки Джурла до самого сідла. На перевалі дороги розходилися у чотири боки: східною ми прийшли, північна вела на Демерджі-Яйлу, західна спускалася в долину до сіл, а південна підіймалася на вершину гори Демерджі.

Відпочивши і підкріпившись фруктовими льодяниками, які протягом всього походу носив і видавав Діма, ми почали підйом на південь. Дорога пролягала серед трав, дерева тулилися поодинокими групками, тому з кожним кроком горизонти відкривалися все більше і більше. На сході поміж інших гір вимальовувалися майже над самим морем добре знайомі нам гори Сокіл та Караул-Оба, на заході грізно височіли скелясті стіни Чатир-Дагу, на півночі розстилалися широкі простори Демерджі-Яйли, а попереду – дорога і небо.

Вид на Алушту

Незабаром кілометр підйому змінився більш-менш рівною дорогою. Проминувши молодий сосновий лісок. Ми опинилися на вершині Південної Демерджі, на висоті 1239 метрів над рівнем моря. Звідси проглядалося південне відгалуження, затиснуте серед дивовижної форми кам’яних веж. Всю цю компанію увінчував металевий тріангулятор, поставлений на висоті 1193 метри.

Гірські пейзажі

Ми спустилися до скель і з півгодини блукали по ним. Вилізли і сфотографувалися біля тріангулятора. А скелі й справді вражали своєю незвичністю. Майже всі округлі і високі, ніби стопи бубликів. У багатьох з різних боків помітні були округлі отвори різної величини, що утворилися від вітру і води.

Химери Демерджі

Надивившись на дива природи, ми пройшли між кам’яними стовпами і почали спускатися. Спочатку стежка йшла на південь між трав і поодиноких кущиків, але після повороту на захід ми опинилися у царстві каміння. Час від часу те лише й доводилося робити, що перелазити з одних брил на інші. Поступово ми потрапили до серця долини привидів. То тут, то там з землі визирали різноманітні округлі кам’яні образи. На галявині з величезними круглим куполом поруч ми зупинилися і зробили кілька фото.

Після цього знову заглибилися у ліс. Спуск був дуже крутий. Постійно доводилося хапатися за гілки і обережно ступати по сипучому ґрунту між камінням і корінням дерев.

Через деякий час ми підійшли до роздоріжжя, від якого пішовши праворуч, скоро опинилися на дні ущелини. Ліс скінчився і стежка повела нас через поодинокі деревця і кущі вниз, на захід. Ми спустилися на рівну місцевість біля підніжжя гори Південна Демерджі. Тут нам показали місце для ночівлі і взяли по 3 гривні з особи, так як ця земля належить заказнику.

Починало темніти, коли ми стали на ніч. Одразу ж пішли шукати хмиз і виявилося, що весь він навдивовижу колючий. Тим часом Андрій розпалив вогонь, я пішов до джерела по додаткову воду. Повернувшись, я з Дімою поставив палатку. Саша рубав сокирою дрова. Іра поралася на кухні. Андрій дивився за вогнем. За палаткою між деревам, як і кожного разу, я натягнув мотузку, на якій ми розвісили мокрі від вранішнього і денного дощиків речі.

Вечірній раціон не відрізнявся від попередніх. Після їди прибрали речі до платки. Поступово всі пішли спати. Гарному сну сприяла втома, що була викликана великою відстанню, яка була чи не найбільшою серед усіх днів нашого походу.

Ніч була тихою, лише час від часу десь угорі гуркотіло, котячись, каміння. Але воно не лякало, так як схил гори починався на деякій відстані від табору і лише надзвичайно сильний каменепад міг би дістати до палатки.

попередній день <всі дні > наступний день