Косівщинські пригоди, або кругосвітня подорож в масштабах окремо взятого водосховища

IMAGE_947

Фернан Магеллан, Жуль Верн, Юрій Гагарін… Що об’єднує ці, на перший погляд непоєднувані імена, досить віддалені між собою у часовому і просторовому вимірах? Звісно, покопирсавшись у літературі, можна знайти чимало цікавого, але, навіть не заглиблюючись у паперові лабіринти, будь-хто погодиться, що кожен з названих став піонером у свого роду кругосвітніх подорожах. Магеллан був першим, хто зважився на це в житті реальному, Верн – зайняв свою нішу у світі вигаданому, а Гагарін вивів це питання на космічний порядок. Звісно, немало людей бажали розширити цей список, не в останню чергу за рахунок власних імен. Але є й такі, для яких головне не слава, а саме усвідомлення того, що здійснено мандрівку навколо чогось. От, наприклад, як наша скромна компанія. Так, ми не мали стількох помічників, як Магеллан, ніхто з нас не володів літературним хистом Верна, а наші велосипеди не йшли ні в яке порівняння з ракетою Гагаріна. Проте в нас було бажання і мета. Залишалося лише знайти об’єкт. І, як це нерідко трапляється, він знайшовся просто під носом (тобто, поблизу міста Суми) – Косівщинське водосховище.

01 InitRoot

Запланований маршрут. Якщо все вийде добре, ми так і проїдемо

Оголошення про майбутню акцію за кілька днів було кинуто на міському форумі велосипедистів і 16 вересня о 16.00 в домовленому місці зібралася четвірка: я, Андрій, Олег та Саша. Для порядку почекали ще хвилин з десять на інших ймовірних супутників, після чого рушили в дорогу.

Гребля Косівщинського водосховища, створеного для потреб промисловості у шістдесятих роках, пролягає чітко по міській межі. Тож до нижнього краю водойми ми дісталися сумськими асфальтами – швидко і без пригод (якщо не враховувати кількох складних перехресть з багатострілковими світлофорами). Щойно виїхавши з міста шляхом на село Косівщина (яке, власне, й дало назву об’єкту нашої уваги), ми запримітили поворот до греблі і через кількасот метрів трухикання по дорозі з не вельми щільно припасованих бетонних плит нарешті побачили його – широке плесо водосховища.

Спершу ми мали намір об’їзду проти годинникової стрілки. Тож, потрапивши на південний край греблі, ми проїхали до північної точки, де зіткнулися з першою несподіванкою. Виявилося, що витік водосховища знаходиться не під насипом, як ведеться у більшості подібних водойм, а збоку. Річка Сумка неглибоким потоком у кілька метрів завширшки спокійно огинає греблю і бетонним коридором прямує до міста, даруючи йому не лише воду, але й назву.

Олег запропонував пошукати переправу нижче за течією, після чого ми поїхали стежкою між прибережних верболозів. Мостика ми так і не знайшли, зате Андрій зламав педаль об один з вербових коренів, що стримів з землі якраз на повороті доріжки. На щастя, удар виявився не смертельним і лікування у вигляді перемотування ганчіркою, повернуло функціональність зламаної деталі. Але ця знакова подія підкинула нам цікаву думку змінити порядок об’їзду водойми.

02 Boys

Андрій, Олег та Саша на дамбі Косівщинського водосховища

Отже, ми вдруге проїхали дамбою, але вже в іншому напрямку. Знову побачили водосховище, що ніби знущаючись, посміхалося нам широкою сонячною доріжкою вечірнього світила. На трасі ми повернули у бік Косівщини і на деякий час згадали про гарний асфальт. Сама асфальтівка, хоч і перетинала село від початку до кінця, до водосховища не підходила й близько, тому нам ще належало віднайти сільську вуличку, яка би вивела на бажаний берег. На перше підозрюване відгалуження ми в’їхали вчотирьох, а повернулися на маршрут (бо воно виявилося хибним) удвох. А всьому виною Александр Белл з його невеликим винаходом, який має підлу здатність ламати плани у найнесподіваніший момент мандрівки. Як то кажуть: їдеш на відпочинок, не забудь вимкнути телефон. Олег забув і разом з Сашею повернувся до Сум. А я з Андрієм поїхав далі.

Як на те, друга спроба повороту виявилася вдалою! Для орієнтиру: слід повернути праворуч одразу після того, як траса перетне невеличкий місточок через річечку Ільму, сховану між вербами. Вулиця, якою слід їхати далі навіть має власну назву – Лесі Українки. Вона (тобто вулиця) нам запам’яталася ще й тим, що в одній з садиб на ній Андрій купив молока. Гіпотеза про те, що кожен селянин має власну корову, як не дивно, справдилася. Бо перший же чоловік, до якого Андрій звернулися, виніс нам домашнього молока навіть більше, ніж треба.

Проїхавши деякий час вулицею Лесі Українки, на одному з перехресть ми ще раз повернули праворуч – через кілька хат було видно, що дорога спускається на прибережні луки. Отож, менш ніж за хвилину ми покинули сільські квартали і опинилися на широких просторах зелених лук, за якими проглядалися клаптики світлого ставкового плеса. А незабаром польова дорога, минаючи отари корів, що поверталися додому, вивела нас аж до саменького берега. Це вперше після катання дамбою ми наблизилися до водойми аж так близько.

03 Reserve

Косівщинське водосховище ввечері

Хтось може зіронізувати, що, мовляв, яка ж це подорож навколо водосховища, якщо ми його бачимо не частіше, ніж сніг у жовтні. Проте насправді тут все дуже просто. Адже берег на всюди пристосований для прогулянок на велосипеді. Причому річ не лише у присадибних ділянках, що місцями закривають берегову лінію, але й в особливостях рельєфу, який, особливо у верхній частині водойми, настільки рівнинний, що твердий ґрунт і плесо ставка розмежовує стометрова смуга очеретяного болота. А якщо ще додати кілька приток, для подолання яких слід йти углиб суші шукати мостики, то частка власне набережних ділянок стає ще меншою, а реальна довжина запланованого маршруту чи не удвічі довшою, ніж сам периметр водосховища.

Через кілька кілометрів їзди у товаристві зі ставком, обрамленим золотими від вечірнього сонця деревами, ми досягнули першої притоки. Побажавши водосховищу скорої зустрічі, попрямували дорогою вздовж неї. Непомітно ми в’їхали до невеликого села Кононенкового, що розляглося у долинці річечки Дальня Ільма. Сільська дорога виявилася доволі широкою і більш-менш рівною, тож ми з Андрієм вирівнялися і завели розмову. Отак, крутячи педалі і перекидаючись словами, ми непомітно виїхали на край села. Чергова несподіванка! Десь у середній частині села ми проґавили поворот. На щастя, карта під рукою, тож ми імпровізуємо альтернативний проїзд доріжкою через луки. Не знаю, що то був той шлях, який ми пропустили, але цим вдруге я не волів би їхати. На його наявність вказувало лише те, що тут трава була трохи прим’ята. Отак, прямуючи цією примарною лінією ми несподівано вискочили до ставка!

Першим ділом я подумав, що щось наплутав з картами і ми знову повернулися до одного з рукавів Косівщинського водосховища. Але згодом виявилося, що це невеличкий ставок на тій же річечці, що протікає через Кононекове. Переїхавши через сховану між верболозів дамбу, ми піднялися на доволі стрімкий протилежний берег, який від верху до самого озерця був суцільно складений з дачних ділянок. Цікаво, що на переважно рівнинній місцевості на Сумщині для дачних поселень вибирають такі крутогори.

04 Bridge

Я на місточку через Сумку

Дачне поселення внесло остаточну ясність у розуміння того, де ми опинилися. Крім того, виявилося, що звідси до Степанівки – села у верхів’ї Косівщинського водосховища, – веде пряма гарно накатана дорога. Нею, поміж полів з рядами соняшників, ми й подалися. Перед самим селом наш шлях перетнув ще одну річечку – Сумку. Отже, екватор мандрівки досягнуто! Крім того, символ екватору став взірцем економічності – мостик складався з двох металевих балок (для коліс машини), однієї між ними (для пішоходів) і перила з одного боку.

На деякий час ми забули про пригоди, а вони про нас. Як і планували, дорогою в’їхали до Степанівки, на першому перехресті повернули праворуч. Далі минули меморіал пам’яті Другої Світової війни і згодом покинули межі села. Черговий поворот праворуч – і дорогою з гравію ми спускаємося до заплавних лук. Деякий час ми їдемо по краю невеликої височини. По ліву руку – приватні городики, а праворуч внизу розкинулося очеретяне море – передвісник скорої появи водосховища.

05 Sunset

Прощальний погляд сонця

Незабаром наша ґрунтівка під прямим кутом вперлася в іншу, що плавно спускалася з півночі на південь. Прикинувши, що нам доцільніше наблизитися до водойми, ми повернули праворуч і дуже скоро виїхали на галявину, обрамлену очеретяною стіною. В одному місці крізь очерет було протоптано стежинку. Кинувши велосипед я пішов на розвідку. Після кількох поворотів очерети розступилися і я побачив його – плесо Косівщинського водосховища. Схоже, цей шлях проторували рибалки, але нам він ні до чого. Ми зробили повний розворот і поїхали, пильно виглядаючи щонайменше відгалуження на схід. Так ми проминули вже знайому розвилку і попрямували далі. Тоді як ліворуч простір постійно був відкритий (городики), з правого боку весь час темніла лісосмуга, в глибині якої вгадувався ярок.

Не знайшовши потрібного повороту, ми піднялися аж до Конотопської траси. Зрозуміло, поїхали нею у бік Сум, все ж не покидаючи надії знайти дорогу, яка би спускалася у бажаному напрямку. Але так і не знайшли. Та й важкувато це було зробити у той час, як все навколо почали огортати сутінки. Ми зрештою кинули безрезультатну затію, залишивши дослідження північного побережжя Косівщинського водосховища до наступної поїздки.

06 Result

Наш план (червоним) і результат (жовтим)

Advertisements

2 thoughts on “Косівщинські пригоди, або кругосвітня подорож в масштабах окремо взятого водосховища

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s