Переяслав-музейний у вело-форматі

Чи знали ви, що в Переяславі-Хмельницькому в середньому на кожних 1000 мешканців припадає 1 музей? Це більше, ніж будь-де в Україні! 11 музеїв знаходяться в історичному центрі міста, а 15 компактно розмістилися на пагорбі над річкою Трубіж – на території музею народної архітектури і побуту середньої Надніпрянщини. Тож своє знайомство з культурною спадщиною ми вирішили почати саме звідти.

Осінній ранок над лісовим озером

Осінній ранок над лісовим озером

Попри холодну ніч (через безхмарне небо і триваліші, ніж улітку, сутінки земля втратила забагато тепла) ранок виявився доволі теплим – сонце, щойно протиснувшись між дерев, швидко підігрівало повітря до літніх нормативів. За вечірніми посиденьками ми спалили весь хмиз, тож тепер я з Нестором назбирав нового (у світлі дня ця задача значно легша, ніж з ліхтариком у сутінках, хоч і не така цікава).

Нестор допомагає у приготуваннях до ранкової кухні

Нестор допомагає у приготуваннях до ранкової кухні

Бездіяльність взагалі не притаманна хлопчику, тож він активно пристав на про позицію пошукати дров, допомогти поносити колоди для вогнища. А після сніданку ми придумали йому ще цікавіші заняття – разом лазити на розлогу сосну над озером. Або погойдатися в прихопленому з дому гамаку. Останнє особливо припало до душі Нестору, і він дав нам спокійно зібрати табір (про експерименти з дугами я вже якось згадував), насолоджуючись різними способами і позами розгойдування.

Ранкові погойдалики

Ранкові погойдалики

До воріт музею під відкритим небом ми приїхали через годину по його відкриттю. На майданчику вже стояли перші автобуси, які привезли екскурсійні групи, а торговці сувенірами закінчували розставляти свій крам на столиках збоку. Певно наша трійця з велосипедами виразно відрізнялася від інших відвідувачів, тому охоронець вирішив допомогти нам придбати квитки поза чергою, щоб ми не чекали дарма, поки керівник групи попереду нас вибиратиме, які екскурсії і хто з його кількох десятків підопічних буде проходити на території комплексу.

Фото з об’єктом доісторичного мистецтва

Фото з об’єктом доісторичного мистецтва

Як і годиться, експозиція музею розпочинається з доісторичних часів. Одразу за входом нас зустріли кам’яні баби та інші витвори рук древніх людей. Далі дорога розділялася на три паралельні вулиці, тож ми вирішили рухатися південною, потім повернутися центральною, а закінчити північною з виходом у сторону міста.

Вибираємо маршрут

Вибираємо маршрут

Певно екскурсії традиційно рухаються центром, тож, щойно звернувши вбік, ми одразу опинилися у тиші і спокої. А з доісторичних часів перескочили одразу в кінець ХІХ століття, потрапивши на доволі просторий майданчик сільськогосподарської техніки.

Загадкові пристрої кінця ХІХ століття

Загадкові пристрої кінця ХІХ століття

Уяву бентежили незрозумілі механізми дореволюційних часів, біля яких чомусь не було пояснювальних табличок, зате за самими написами на них можна було побачити, що деякі з них виготовлялися не лише в нас, але й за кордоном. Далі відкривався вид на купу радянського спадку – вантажівки, сівалки, оралки і велетень-комбайн «Колос».

У кого тінь довша

У кого тінь довша

Чому купу – бо стан експонатів залишає бажати кращого. Без захисту від дощу і, можливо, вандалів, техніка рясно вкрилася корозією, місцями вже й не зрозуміти, в який колір були пофарбовані деталі, в багатьох бракує скляних елементів. Навіть літачок «кукурузник» дивиться на відвідувачів якось зі сумом.

«Хто поламав усі ці машинки?»

«Хто поламав усі ці машинки?»

Сильний контраст з технікою викликає чепурненька хата хлібороба. Добре вибілена, з гарно пофарбованими вікнами і дверима, під акуратною стріхою і в оточені розмаїття осінніх квітів, вона просто тішить зір.

Хатинка настільки чепурна, що просто очей не відвести!

Хатинка настільки чепурна, що просто очей не відвести!

Наступним ми відвідали козацький постій. Для нього по периметру було викопано рів, який зовні рясно оточений загостреними палями, а з внутрішнього боку нагорнутий вал з щільним частоколом зверху. Потрапити всередину можна лише з заходу – через масивні дерев’яні ворота.

Козацький постій

Козацький постій

Двір прикрашав двоповерховий будинок, складений з дерев’яних колод, з якого по місточках можна було потрапити на доріжку вздовж частоколу. Щоправда, підйоми наразі перекриті – певно, щоб занадто цікаві, але неуважні відвідувачі не попадали з крутосхилів. І, звісно, яке ж поселення без криниці-журавля.

Усередині

Усередині

Поки мої компаньйони оглядали внутрішню частину постою, я трохи походив навколо і в кущах неподалік запримітив якусь дивну металеву конструкцію. Схожа вона була на каркас аркового мосту, але пояснювальної таблички, звідки вона і для чого, на жаль, я не примітив.

Загублений міст

Загублений міст

Одразу за козацьким форпостом ми натрапили на музей «Поштова станція». Він виявився платним, але символічні 3 гривні з дорослого (стандартна ціна платних музеїв у музеї) були варті того, щоб роздивитися інтер’єри ХІХ століття, побачити одяг, побут, вмеблювання та музичні інструменти тих часів, коли слово «пошта» мало дещо інше значення, аніж зараз.

На поштовій станції

На поштовій станції

Поруч з «Поштовою станцією» розмістився ще один платний музей – сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини. У просторому ангарі ми натрапили на справжнісіньку парковку гостей з минулого. Транспортні засоби знаходяться у досить доброму стані, тож мимоволі виникало враження, що вони приїхали от-от і десь поруч ходять їхні власники.

На поштовій станції

Виявляється, у фаетона теж були шиповані колеса!

Це чи не в перше ми роздивилися, як насправді виглядають ті речі, які ми лише бачили у фільмах або чули самі назви: тачанка, фаетон, шарабан, таратайка, а також реконструкція античної колісниці, в якій везли олімпійський вогонь під час Олімпіади 1980 року в Москві (цікаво, як вона сюди потрапила).

Та сама колісниця

Та сама колісниця

Окремий ряд займали сани. Це в наш час вони перейшли у розряд дитячих або спортивних засобів, а, дивлячись на ці експонати, розумієш, що колись ними користувалися і досить поважні люди. По-перше, сани мали такі ж габарити, як колісний транспорт. А, по-друге, їх так само тягли коні. На випадок негоди деякі з них (саней) мали повністю закриті салони. Для їзди у темну пору було розмішено світильники.

Сани з усіма зручностями

Сани з усіма зручностями

Неподалік від транспортного музею трохи углиб алейки розмістився ще один музей, який ми нагородили своєю увагою – декоративно-ужиткового мистецтва (теж 3-гривневий). Зовні він виглядає як ще одна звичайна чепурненька хатка, але всередині знаходяться такі непересічні речі, що просто дивуєшся, чому цю красу заховали майже на околиці комплексу.

Сани з усіма зручностями

Фарфорові інтер’єри

У кімнатах музею на нас чекали неймовірно цікаві добірки виробів з дерева, скла та фарфору. Причому, утилітарна складова їхнього призначення значно поступалася естетичній. Особливо мене зачарували дерев’яні скульптури – розмірами від невеликих настільних і аж до людського зросту. Проробка деталей та гармонія між структурою дерева і формами об’єкту справді вражаюча!

Він і вона

Він і вона

Коли ми знову повернулися до наших велосипедів, залишених біля одного з кремезних дерев поблизу музею, нас вразило ще одне – якось неочікувано минуло вже понад дві години з початку нашого знайомства з пам’ятками старовини, а нам же ще треба встигнути повернутися до Києва! Як ходиш між експонатів, здається, що час зупинився, але якби ж то так було насправді! Музеї – ніби як темпоральні капсули, де не лише законсервовано минуле, але й приходячи з теперішнього, сам забуваєш про плин часу.

Поки ми оглядаємо музеї, місцева звірина досліджує наш транспорт

Поки ми оглядаємо музеї, місцева звірина досліджує наш транспорт

А може так і є насправді? Щось схоже з теоретичними космічними польотами зі швидкістю, близькою до швидкості світла, коли космонавти старіють значно менше, ніж їхні товариші, що лишилися на Землі.

Як побачите Ціолковського з вусами Кобзаря – ви знаходитеся біля українського музею космосу

Як побачите Ціолковського з вусами Кобзаря – ви знаходитеся біля українського музею космосу

Так чи інакше, але наступним музеєм, який ми наважилися відвідати попри брак часу, став музей мирного освоєння космосу – певно найбільш незвичний за тематикою з усіх, які тут є. До нього можна було потрапити навпрошки, але ми вирішили вже доїхати південною вулицею до кінця і потім повернутися центральною.

Мисливський будиночок Гончарова

Мисливський будиночок Гончарова

На шляху злегка зазирнули до мисливського будиночка Гончарова. Також на мить зупинилися поруч садиби заможного селянина, пояснювальна табличка біля якого ще не позбулася радянського присмаку засудження буржуазних замашок.

Вивчаємо старий текст на нових табличках

Вивчаємо старий текст на нових табличках

На центральній вулиці ми знову побачили багато людей. Деякі з неприхованою заздрістю дивилися на наші велосипеди і розпитували, чи тут десь можна взяти такий транспорт напрокат, адже територія музею таки немаленька, щоб ходити пішки.

Порівнявшись з тим місцем, де за описом мав бути музей космосу, ми прихилили наші велосипеди до дерева просто край вулиці і заходилися шукати. Як орієнтир нам наводили дерев’яну церкву (вона у цьому місці одна, тож сплутати було неможливо), але, обійшовши всі найближчі будиночки, я так і не знайшов того, що шукав. Як на те, і спитати не було кого – поруч ходили звичайні відвідувачі, такі ж незнайки, як і ми.

Церква здається звичайною лише ззовні

Церква здається звичайною лише ззовні

Я вже подумував знайти когось зі співробітників, аж тут мене покликала Оленка, пошуки якої увінчалися успіхом. Коли ми тільки почали шукати, навколо не було нікого, навіть відвідувачів, і лише на ганку церкви сиділа якась дівчина. Дружина запропонувала спитати у неї, але придивившись пильніше, я відповів, що ця особа нічого не розповість, бо вона – пам’ятник. Я помилився! Олена одразу зметикувала, що зазвичай монументи не встановлюють просто на ганках церков, тому, поки я бігав між хат, вона підійшла ближче і легко роздивилися, що вхід до храму і є порталом до бажаного об’єкту.

Музей космосу в православній церкві – беззаперечне свідоцтво про походження з СРСР!

Ночікувані атрибути на ганку православного храму

Ночікувані атрибути на ганку православного храму

Більшого контрасту між зовнішнім виглядом і внутрішнім начинням мені ще не доводилося бачити! Тут на стінах замість ікон висіли портрети космонавтів та вчених, пов’язаних з космічними польотами, ролі розп’яття виконували постаті космонавтів у скафандрах, на місці іконостасу – капсула, в якій вони повертаються на Землю, у правому крилі – місяцехід, основну частину притвору займав макет пускового майданчика космодрому Байконур, а над самою підлогою в центрі погойдувався маятник Фуко, підвішений за довгу мотузку, що прикріплена до верхівки склепіння.

Навіть у звичайнісінькій церкві є на що подивитися

Навіть у звичайнісінькій церкві є на що подивитися

Музей космосу став останнім з тих, які ми планували відвідати. До того ж за найсміливішими підрахунками, якби ми виїхали на Київ прямо зараз, то б заледве встигли повернутися засвітла. Тому далі ми вже ніде сильно не затримувалися, а, повернувшись до кам’яних баб неподалік, проїхалися північною вулицею, час від часу зупиняючись на побіжне знайомство з місцевими пам’ятками.

Ми побували на Байконурі

Ми побували на Байконурі

Першою нас зацікавила садиба киянина з Подолу, який мешкав у Х столітті. Зайшли до двору і ніби вже опинилися в столиці. Може й не треба вже нікуди їхати?

Таємниці старокиївських підвалів

Таємниці старокиївських підвалів

Далі вже пішли більш нові пам’ятки, серед яких чимало містили спокусливих музеїв, які ми просто будемо зобов’язані відвідати наступного разу. А ще саме на Північній вулиці знаходяться усі інші церкви (окрім тієї, що з місяцеходом), у деяких з яких теж діють музеї: козацька церква, церква-музей історії православної церкви, Андрушівська церква (яка великою кількістю дрібних віконечок чимось нагадує багатоповерхівку), церква з музеєм українського рушника.

Через збільшену кількість вікон Андрушівська церква здається вищою, ніж є насправді

Через збільшену кількість вікон Андрушівська церква здається вищою, ніж є насправді

На завершення огляду в західній частині ми надибали ще один сувенірний риночок. А за ним доріжка спускалася у сторону міста. На виході стояв ще один пропускний пункт, але значно більш архаїчний за той, що з протилежного боку. Відчувалося, що тут проходить значно менше відвідувачів. Проїхавши трохи далі, стає зрозуміло, чому – від музею до міста через заплавні луки Трубежу веде звичайна польова дорога, якою не кожна машина може проїхати, а після дощу й поготів.

На західній околиці музею. За деревами починається спуск в долину Трубежу, за яким знаходиться сам Переяслав

На західній околиці музею. За деревами починається спуск в долину Трубежу, за яким знаходиться сам Переяслав

Незабаром ми виїхали на асфальт Літописної вулиці, а звідти вже знайомим шляхом подалися у бік Києва. Як і вчора, зробили зупинку біля супермаркета, щоб купити їжі на обід, який влаштували у затишку зелених насаджень біля виїзного знаку «Переяслав-907».

Мандрівка мандрівкою, а про обід забувати не можна

Мандрівка мандрівкою, а про обід забувати не можна

Після зарядки необхідною енергією менш, ніж за 5 годин ми вже були вдома, подолавши за два дні 175 кілометрів. Зворотній маршрут пролягав повністю автомобільними трасами (включаючи швидкісну ділянку «Київ-Бориспіль»), тому ніяких пригод у нас не було. Ну, хіба що знайомство з одним дідом, який на своїй «україні» супроводжував нас кілька кілометрів після самого Переяслава, розповідаючи різні історії зі своїх місцевих вело поїздок з села до міста (а фізичну форму він має дай боже, бо на звичайному старенькому велосипеді запросто тримав 25 км./год., їдучи поруч з нами по узбіччю!).

Пам’ятник В’ячеславу Чорноволу. Позаду лісосмуга, вздовж якої ми їхали напередодні з боку Мартусівки

Пам’ятник В’ячеславу Чорноволу. Позаду лісосмуга, вздовж якої ми їхали напередодні з боку Мартусівки

Також ми двічі зупинялися біля пам’яток. Після об’їзної навколо Борисполя я нарешті роздивився в деталях пам’ятний хрест на місці загибелі Вячеслава Чорновола. А в самому місті на вразила велич місцевого собору на фоні чистого вечірнього неба.

Для фотографування собору в Борисполі ми замовили спеціальне освітлення

Для фотографування собору в Борисполі ми замовили спеціальне освітлення

З наближенням до лісів стало більш чути запах диму. Здавалося, весь Бориспіль покритий легким серпанком. А біля Рогозова ми навіть бачили кілька пожежних машин, що поспішали до місцевого лісу, закутого у ще більшу димову завісу. Все таки суха осінь укупі з незвичною для цих днів спекою криє у собі неабияку палючу небезпеку.

Перепочинок на швидкісній трасі Київ-Бориспіль

Перепочинок на швидкісній трасі Київ-Бориспіль

Ми майже встигли повернутися до темряви. На швидкісній трасі нам добре допомагало потужне світло вуличних ліхтарів, а коли ми звернули у затишок Бориспільської вулиці, то довелося покладатися виключно на свої ліхтарі – щільні рядки дерев обабіч майже повністю закривали і без того вже практично згасле небо. Зате одразу стало менше машин і шуму – можна було чути лісову тишу. Ось такий отримали парадокс – найбільш глуха і містична ділянка маршруту чекала на нас на порозі кілька мільйонного міста.

Більше фото з мандрівки, будь-ласка, дивіться тут.

Advertisements

2 thoughts on “Переяслав-музейний у вело-форматі

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s