Свій перший багатоденний туристичний похід я провів з 14 по 21 серпня 2004 року. Хвилювався неабияк, адже на мені лежала вся організація: проробка маршруту, купівля залізничних квитків з Києва у Крим і назад, складання списку туристичних речей і продуктів. До того ж, це був чи не перший раз, коли я їхав у незнайомі місця далеко від дому (мені був 21 рік, я навчався в університеті), ще й з підопічними.
На щастя, все пройшло чудово. Мій багаторічний туристичний досвід, те, що основу шляху я склав з частин маршрутів, якими мене водили ще підлітком в туристичному гуртку «Горизонт», а також навички самостійного приготування їжі, відточені за часи студентства, зробили усі задачі посильними. І приємний бонус – тепле море, адже усі попередні рази я мандрував у Криму на травневі свята, коли морська вода колола їжаками і стискала легені до неможливості дихати. Тепер майже на кожній стоянці ми мали вечірні та ранкові купання, а інколи й денні.
Пішохідна частина нашого походу починалася з містечка Судак у східній частині Кримських гір, а потім прямувала вздовж побережжя Чорного моря на захід до міста Алушта, і проходила через села Новий Світ (рос. Новый Свет), Капсихор (рос. Морское), Ускют (рос. Приветное), Тувак (рос. Рыбачье), Кючук-Озен (рос. Малореченское), Куру-Узень (рос. Солнечногорское) та Демірджі (рос. Лучистое). У дужках я навів назви, які досі використовуються російською окупаційною адміністрацією. За винятком Нового Світу всі інші села були перейменовані росіянами, коли вони заселилися на місця депортованих кримських татар у другій половині 1940-х. Але цього факту під час походу я ще не знав, тому на намальованій після повернення мапі написав українізовані назви російських.
Цю схему я малював на основі топографічних мап кримського півострова, тому тепер без проблем зміг відвтворити детальний gps-трек (доступний тут).
Мандрівка запам’яталася багатьма казковими місцями – це і скелі довкола Нового Світу (зокрема, ми підіймалися на гори Сокіл та Караул-Оба), нескінченний гальковий пляж майже на всій протяжності побережжя, фантастичні водоспади Джур-Джур та Джурла, наша найвища точка – гора Південна Демерджі (1235м), химерні скелі долини привидів та руїни фортеці Фуна. Детальний звіт про це я написав одразу після повернення, і він став першою моєю розповіддю, якою я поділився не лише зі своїм щоденником, але й друзями. А нині вона ще доступна на блозі (тут).
Взагалі, ці місця дуже популярні у туристів, бо легко доступні й просто неймовірно красиві. Але в Інтернеті я не знайшов розповідей мандрівників, які би там побували до нас. Та це тільки тому, що на той час (2004 рік) ще ніхто з них не вів блогів, та й фотокамери зазвичай були плівкові, тож з ілюстраціями далеко не розігнатися. Зате в наступне десятиліття розгорнуті звіти, повні барвистих світлин, полилися рікою. Українці писали про це так багато, що мені аж важко вибрати найбільш цікаві розповіді. Але нехай це будуть такі – про Судак мені найбільше заімпонувала розповідь Віталія Ільницького у 2012 «Судак» (ukrainaincognita.com), до Нового Світу зазирнув Орест Зуб у 2011 «Перлини Східного Криму» (openmind.com.ua), водоспад Джур-Джур не обійшов увагою Костянтин Влащук у 2009 «Водоспад Джур-Джур» (vlashchuk.blogspot.com), гора Демерджі добре відображена у мандрівці Сергія Клименка 2007 року «Гора Демерджі» (klymenko.in.ua), долину Привидів чудово описав Юрій Буряк у 2013 «Долина привидів на Демерджі» (pizzatravel.com.ua) , фортеця Фуна знайшла відгук у блогера nick_coll у 2009 «Фуна» (tutbuv.com), а про Алушту чимало цінної інформації надав той самий Сергій Клименко після подорожі 2005 року «Алушта: залишки фортеці «Алустон» VI-XV століть та дорогою до Судака» (klymenko.in.ua). Тільки про водоспад Джурла я не знайшов жодної розповіді. Тож як натрапите – дайте знати. А як ні, то помандруємо до нього першим ділом після деокупації півострова, адже
Крим – це Україна!
Мандрівник і його мандрівки 
4 thoughts on “Судак-Алушта: наш маршрут і досвід інших”