На травневі мініканікули 2005 року я традиційно пішов у кримський похід, але вперше керував ним. Це була моя друга велика мандрівка (вперше я вів групу у серпні 2004 року). Цього разу я вирішив зробити “рімейк” минулорічної травневої подорожі, аби відвідати усі ті закапелки, в які не вдалося потрапити, коли я мандрував у складі гуртка “Горизонт”. Крім того, весь проміжок від Бахчисарая до Ялти ми пройшли на своїх ногах, тому чималий шматок маршруту був для мене повністю новий, а деякі ділянки сприймалися інакше, бо ми подолали їх у протилежному напрямку (наприклад у каньйоні або на яйлі).
Ми подорожували 5 днів – з 4 по 9 травня 2005 року. Маршрут пролягав через села Татаркой (рос. Машино), Пички (рос. Баштановка), Керменчик (рос. Высокое), Гавр (рос. Плотинное), Махульдюр (рос. Нагорное) та Богатир. Крім того, ми відвідали ханський палац у Бахчисараї, печерний Успенський монастир, середньовічне місто Чуфут-Кале, печерне гору-місто Тепе-Кермен, усі принади Великого Кримського каньйону (Коров’ячий грот, Ванну Молодості, джерело Панію, водоспад Срібний і Юсупівське озеро), перелізли через Ай-Петринську яйлу і через урочище Таракташ, спустилися до водоспаду Учан-Су та Галявини Казок в Ялті. По поверненню я переніс деталі з топографічної мапи на окремий аркуш, де відобразив наш маршрут. Щоправда, на ньому замість питомих назв сіл я написав українізовані російські, бо це було ще до масової дерусифікації ойконімів.
Більш детально нитку маршруту можна роздивитися на gps-треку, який я тепер намалював на основі цього малюнку (тут).
Цей похід, як і попередній, відрізняло від “Горизонт”-івських те, що кількість учасників не була великою (ми навіть вмістилися в один намет). Але наша команда була найбільш згуртованою. Ми тодішні – це 4 п’ятикурсники університету Шевченка, які добре одне одного знали, навчалися разом і навіть мешкали у сусідніх кімнатах одного й того ж гуртожитку (№16). Тому все пройшло чудово, ми виконали план мандрівки на 100%. Про похід я написав розповідь, яка була однією з перших, опублікованих на цьому блозі (початок тут).
Серед моїх улюблених блогерів-мандрівників я знайшов теж чимало тих, кого не лишили байдужими ці місця. Про Бахчисарай мені сподобалася детальна і щедро ілюстрована розповідь Сергія Клименка, який побував там у тому році, що й ми – 2005 “Бахчисарайський палац-музей” (klymenko.in.ua). Ніби заново пройшовся я центральною частиною маршруту, проглядаючи розповідь Юрія Буряка 2013 року “Великий каньйон Криму” (pizzatravel.com.ua). А про фінішну точку гарно написав demarcos у тому ж 2013 в дописі з короткою назвою “Ялта” (demarcos.livejournal.com). Розповідей після 2013 року я не знайшов, воно й зрозуміло. Але я вірю в ЗСУ і в те, що українські туристи ще повернуться на півострів, бо
Крим – це Україна!
Мандрівник і його мандрівки 
Цікавий огляд! Тільки в назві, на жаль, одрук.
Дякую за пильність! Вже виправив)