Замками Західної України: 2. Підгорецький

За шість кілометрів на схід від Олеського замку мешкає його сусіда і молодший братик – замок Підгорецький. Йдучи зі швидкістю звичайного пішохода від однієї пам’ятки до іншої можна дійти за годину. Але ми, звісно, поїхали автобусом. Щоправда, не цією короткою лісовою дорогою, а надійними асфальтівками, тож маршрут нашого двадцятикілометрового переїзду мав форму пожованої життям літери «С», що знесилившись стала навколішки.

Вид на Підгорецький замок з півночі

Новий замок, нові враження! На відміну від свого попередника, цей замок розмістився не на окремому пагорбі, а на вершечку краю глибокої і широкої долини річки Стир, яка з’являється на світ мало не з-під стін самої твердині. Відтак творці шедевру мали змогу розгорнути свій талант, не маючи таких обмежень у рельєфі, як засновники Олеського замку. Справді, і сама споруда, і тераси парку в Підгірцях виглядають значно розкішніше і величніше. Певно тому причиною – відносно стабільне становище під час створення ансамблю, хоча подальшій долі форпосту не бракувало ані драматизму, ані трагічності, які не втомлювалися переслідувати й Олеський замок.

Народження Підгорецького замку пов’язане з ім’ям Станіслава Конєцпольського. Не зважаючи на своє, на перший погляд, не дуже патріотичне прізвище, він прославився як один з найвидатніших польських полководців. Коронний гетьман не лише провів чимало успішних наступальних кампаній, але й турбувався про зведення оборонних споруд, серед яких і замок в селі Підгірцях, яке разом з навколишніми землями він придбав у 1633 у родини Підгорецьких. Те, що чергова покупка – не проста данина моді на скуповування земельок, виявилося майже одразу: щойно отримавши нові володіння, Конєцпольський запрошує відомих спеціалістів для спорудження чогось дуже надійного і красивого водночас.

Оборонні мури

Двоповерховий палац з триповерховими павільйонами по боках і вежею посередині розробив уродженець Венеції Андреа дель Аква, в пухкенькому резюме якого вже містилося чимало успішних звершень у різних куточках Польщі. Конєцпольський міг безпосередньо переконатися у неабияких здібностях нового співробітника, побачивши на власні очі останні витвори архітектора – замки у недалеких Збаражі та Бродах. Не менш знамените ім’я пов’язане і з проектуванням укріплень майбутньої твердині. Француз, книжки спогадів якого на довгий час стали своєрідною енциклопедією українознавства для Західної Європи, володів циркулем і лінійкою не гірше, аніж пером. Гійом Левассер де Боплан, що здобув немалу славу при споруджені військових фортець, черговий раз переконав громадськість, що інженерна думка творить справжнісінькі дива.

Схоже, Станіславу проекти архітекторів припали до смаку і в 1635 році він виділяє кошти на їх втілення в життя. За п’ять років паперові креслення перетворюються у вишуканий замок у стилі бароко і пізнього ренесансу, з чисельних вікон якого відкриваються захоплюючі види на тераси парку і широкі простори долини. Симетричний і прямокутний у плані замок з трьох боків оточували неприступні рови, а з півночі (де долина) він мав розкішну оглядову терасу зі скульптурами та балюстрадою. Головний в’їзд (з півдня) обрамлював портал з двома колонами і написом на портику: «Corona militum labores est victoria, victoria est triumphum, triumphum est feriatum», що живою людською мовою означає: «Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок». Коронний гетьман певно прагнув цим сказати, що в цілому задоволений своїми досягненнями і тепер би хотів достойно відпочити на лаврах успіху.

Кутова вежа

У 1646 році великий полководець помирає і «місце відпочинку» переходить у власність до його сина Олександра. Молодий власник не обмежується відпочинком на самоті і того ж року запрошує в гості короля Польщі Владислава IV Вазу. З нагоди приїзду монарха Олександр організував розкішний феєрверк. А через два роки «феєрверк» привезли з собою гості іншого типу – козаки війська під проводом Богдана Хмельницького. Організатори шоу явно перестаралися з піротехнікою і після «святкування» замок виглядав ніби з сильного перепою. «Лікування» споруди почалося аж у 1656 році. Не дочекавшись завершення відбудови, у 1659 році Олександр помирає, а замок переходить у власність його старшого сина, який згодом дарує твердиню королю Польщі Яну ІІІ Собєскому – після козацьких «гульок» Конєцпольські вже не такі заможні і утримання величезного палацу стає вельми сумнівним задоволенням.

До 1680 року реставрація Підгорецького замку загалом закінчилася. Майстри не лише відновили інтер’єри, але й привнесли в замок чимало нового, зокрема і речей, пов’язаних з родиною нових власників. Щоправда, вдруге висвітлило свою фатальну природу число вісім – через вісім років після закінчення ремонту, на об’єкт навідалася «комісія» з перевірки міцності укріплень. Кримсько-татарські фахівці «вказали» на слабкі місця в обороні і залишили цілий список фрагментів споруди, які слід було переробити заново. Загалом же візитери мабуть залишилися високої думки про твердиню, бо другої перевірки не проводили.

Головний в’їзд

До самої смерті у 1696 році Ян ІІІ Собєский вважався власником палацу в Підгірцях, який потім перейшов у спадок його сину Костянтину. Хоч як не цінував новий власник дітище свого батька, але обставини зрештою змусили його у 1720 році продати замок разом з навколишніми селами іншій родині – Жевуцьким.

Перший власник з Жевуцьких Станіслав володів замком недовго (вісім років). Схоже, для нього Підгірці були лише черговою покупкою і він не вбачав у палаці нічого особливого. Цього, одначе, не можна сказати про його сина Вацлава. Ще за життя батька він поклав око на Підгорецький замок і одразу по його смерті розпочав широкомасштабну реконструкцію комплексу. Вацлав згадав слова Конєцполсьського про відпочинок і взяв їх за кредо відбудови: для гостей спорудив так званий «Гетьманський заїзд», а в самому палаці добудував третій поверх, таким чином вирівнявши висоту бічних павільйонів і центральної частини. Нові приміщення заповнюються шедеврами мистецтва, у тому числі й «позиченими» в Олеському замку. Жевуцькі регулярно запрошували знатних гостей і влаштовували шикарні гуляння з феєрверками і оркестром. Для потреб світського життя діяли друкарня і театр, у 1752-1763 роках споруджено багато оздоблений костел. Крім того, новий власник тверезо глянув на оборонні елементи – у часи, коли вогнепальна зброя впевнено нокаутувала середньовічні брязкальця, рови і стіни могли уберегти хіба що від вуличних хуліганів. Тож перекидний місток було без жалю замінено на широкий насип, по якому до замкової брами вела розкішна бруківка.

Колись розкішні балюстради

Життя на широку ногу не могло не позначитися на достатку Жевуцьких. Після смерті Вацлава у 1779 році його колишні володіння за борги йдуть з молотка. На третьому аукціоні, що мав місце через вісім (!) років по смерті колишнього власника Підгорецький замок з кількома сусідніми селами викуповує син покійника – Северин. Мотиви такого вчинку стають зрозумілими дуже скоро: наслухавшись розповідей про величезні багатства своїх предків, Северин просто не міг повірити, що його батько розтринькав все на бали і бенкети, тож сподівався розшукати заховані скарби. Він наказує вирубувати ліси, розкопувати якісь старовинні кам’яниці, але крім бурчання і лайок селян це нічого не приносить. Зневірившись у пошуках, шаленець намагається створити золото власноруч – Підгорецький замок перетворюється на алхімічну лабораторію. Зрештою, Северин втратив інтерес до палацу і той поступово перейшов під керівництво управляючого Ремішевського, який, користуючись байдужістю власника, поступово розпродав цінності замку. Ситуація не змінилася і після смерті Северина – його син Вацлав не тільки не цікавився палацом, а навіть майже в ньому не жив, надаючи перевагу мандрівному життю.

У 1833 свіжий вітер приносить замку нового господаря – Леона Жевуцького. Вперше за багато років палац отримав справжнього хазяїна. Звісно, відновити колишню пишність Леону було не під силу, але, принаймні, він зробив так, що замок вже не нагадував будинок з привидами. Жевуцький полагодив дах, повставляв шибки і двері, підрихтував внутрішнє оздоблення. Відчуваючи скору смерть і не маючи нащадків, Леон передає свої володіння Євстахію Сангушку, за умови що той і надалі продовжить відновлення замку. Отож, у 1867-1903 Підгорецький замок поволі повертав собі славу культурної перлини краю. Після закінчення реставрації і аж до початку другої світової війни тут діяв музей князів Сангушків. У 1939 році Роман Сангушко евакуював більшу частину колекції.

Костел Воздвиження

З приходом радянської влади замок ще виглядав пристойно, тому 1940 року тут відкрили філію Львівського історичного музею. Щоправда, їй не довго судилося радіти життю, бо її остаточно помахали ручкою в 1947 році. Це й не дивно, адже всі старання князів Сангушків відчутно попсували дві світові війни. Під час Першої в його стінах по черзі гостювали то австро-угорські, то російські війська. Солдати, хоч і дисципліновані люди, але ж без сувенірів повертатися додому не хочетілося нікому. Не менша хвиля «екскурсантів» побувала в Підгорецькому замку і під час Другої Світової війни. Те, що не встигли «піддати критиці» або «взяти на пам’ять» у 1945 році радянські військові, через кілька років акуратненько вимела радянська влада, розкидавши залишки прикрас між іншими музеями.

Нова влада не змогла гідно оцінити історичної та мистецької цінності замку, зате виявила неабияку спостережливість щодо впливу на людину тутешнього повітря і води. Місцеві умови «здалися» ідеальними для лікування деяких хвороб, тому в 1949 році споруда перепрофільовується під санаторій для хворих на туберкульоз. Великі зали розділяють стінами на менші палати, залишки пишного оздоблення зафарбовують у «лікарняному» стилі. 1956 рік виявився чи не найчорнішою сторінкою в історії замку. Жахлива пожежа повністю знищила внутрішнє оздоблення будинку, залишивши по собі лиш обгорілі стіни. Звісно, реконструкція у шістдесятих не повернула споруді ані мармурових підлог, ані розкішних плафонів – Підгорецький замок і надалі залишався туберкульозним санаторієм.

Скульптурні елементи

Тільки у 1997 році, завдяки клопотанням видатного захисника пам’яток старовини Бориса Возницького, Підгорецькому замку повернуто його заслужений статус. Лікарня перетворюється на філію Львівської галереї мистецтв, розпочинаються масштабні реставраційні роботи, які тривають й дотепер. Тож ми мали змогу лише роздивитися твердиню ззовні – вхід до внутрішнього дворика і самого приміщення для відвідувачів ще закритий. А ще можна оглянути парк навколо замку і побачити дивовижну колонаду костелу Воздвиження навпроти головного входу. Взагалі, часу на оглядини пішло навіть більше, ніж в Олесько, тому, коли ми всі зібралися знову біля автобуса, починало темніти. Шкода, але доведеться лишити знайомство з Золочівським замком до наступної зустрічі.

Більше фото про мою поїздку до Підгорецького замку тут

<< попередній замок <<  вся добірка >> наступний замок >>