Замками Західної України: 5. Паланок

У дитинстві я мав дерев’яні сани, на яких було написано, що вони виготовлені у Мукачевому. Довгий час це закарпатське містечко залишалося для мене terra incognita, відомим лише як місце народження моєї зимової забавки. Аж от, несподівано у жовтні 2008 року трапилася нагода зняти завісу невідомості та побачити місто на власні очі. Після дводенного походу горами навколо Синяка ми з друзями мали кілька годин до потяга, що вирушав з Мукачівського вокзалу, які просто не могли не присвятити знайомству зі старим містом, а особливо з його візитівкою – замком Паланок.

На вокзалі Мукачевого гостей зустрічають робітники та селяни з СРСР

На відміну від Карпат Галичини, у Закарпатті гори розпочинаються якось несподівано. От стелилася собі спокійно рівнина, аж раптом як ніби хто поперевертав величезні шматки земної кори, що своїми крутосхилами виструнчилися у шеренгу велетнів! Окремо виступає гірський генерал, який неначе спеціально вийшов наперед, щоб мати змогу оглянути все своє неосяжне військо. Могутнє закляття лягло на вояків і завмерли вони на тисячі століть, лише зрідка здригаючись зі свого зачарованого сну. А тим часом навколо потекли ріки, схили поросли лісом, звідкілясь з’явилися люди. Хтось запримітив незвичну гору посеред рівнини і згодом постало на ній перше укріплення – дерев’яне. Кажуть, саме за назвою дубового частоколу-паланок і отримав майбутній замок своє ім’я.
Народившись у глибинах Середньовіччя у самісінькому центрі Європи, за свою довгу історію твердиня неодноразово ставала активним учасником з’ясування відносин різних геополітичних сил, що приходили то зі сходу, то з заходу, а то й зароджувалися тут таки. Певно, постійна необхідність підтримання форми посприяла тому, що Паланок раз-по-раз вдосконалювався і нині входить у п’ятірку найкращих замків свого типу в Європі.
Перші письмові згадки знаходять замок серед лінії давньоруських укріплень ХІ століття, але, скоріш за все, твердиня існувала вже задовго до того. І певно залишалася б у тіні історії, якби не вояжі кочівників. Так, відомо, що під час походу половецького хана Кутєшка 1086 року дерев’яний замок п’ять днів тримав облогу, поки стомлені гості не подалися геть. Кутєшку було чого вчепитися в непіддатливий шмат вулканічної породи – у тому поході Паланок залишився єдиним укріпленням, яке половецькому живчику так і не вдалося захопити.

Готика Мукачевого

Коли міста Київської Русі одне за одним падали під натиском монголо-татарського війська, Паланок знову дав відкоша східнякам. Чи то ординці втомилися довгим переходом, чи може їм дуже кортіло швидше посунути подивитися, що там далі на заході, але після двох невдалих спроб штурму 1241 року хан Батий з шістдесятитисячним військом кинув затію здобути замок. Хан поштурмував і певно забув про цю маленьку фортецю, але оборонці вирішили підготуватися ретельніше на випадок, якщо тому заманеться завітати у гості знову. Так Паланок обзавівся кам’яними укріпленнями замість колишніх дерев’яних, що вже не відповідали вимогам часу. Благо, у будматеріалах браку не відчували – все ж таки гори навколо!
На жаль, окремі перемоги не врятували давньоруські держави від загибелі і замок перейшов у власність угорської корони. Спершу її приміряла королівська династія Арпадовичів, а згоду – Анжу. Що ж до власне управителів Паланок, то першим відомим є ім’я, вказане у грамоті від 1321 року – Томаш, наджупан Бережського та Угочанського комітатів. Ще один комендант замку – Деже, – прославився тим, що 1352 року поблизу Підгорян переміг татарське військо хана Атламоша. Не зважаючи на військову поразку, Атламошу таки вдалося побувати у стінах замку і навіть відвідати страту. Щоправда, власну.
Попри небезпеки, що чигали навколо, доля залишалася схильною до Паланок, час від часу приносячи йому різні подарунки. Одним з найкращих, певно, виявився Федір Корятович. Цей представник литовських князів Гедимінасів отримав Мукачівську домінію укупі з замковою горою з рук угорського короля Сигизмунда І у 1396 році. І тут ще варто посперечатися, що кому подарували – замок князю, чи князя замку. Бо, насправді, ця людина зробила для Паланок чимало; можна сказати, відбудувала фортецю заново.

Вечірній замок Паланок з боку міста

Чим була твердиня до Корятовича? За великим рахунком верхівку згаслого вулкану увінчувала хоч і велика, але лише одна квадратна вежа, що згодом стала зватися старою. В принципі, для оборони цього було достатньо. Але чи то Федір передбачив майбутні напливи туристів, чи то йому захотілося мати помешкання з видом, як у пейнтхаусі, – і він затіяв грандіозне будівництво, результати якого ми можемо бачити сьогодні. До вже існуючої вежі-донжону було добудовано кам’яну двоповерхову споруду – помешкання для сім’ї власника та його обслуги. Для оборони по боках замок обріс чотирма круглими вежами з 2.5-метровими завтовшки стінами і оточив себе сухим ровом з перекидним місточком іще одним ровом з водою навколо підніжжя гори. Неприступність форпосту сягнула небаченої величини. А для забезпечення ще більшої автономності в самому замку Корятович звелів викопати колодязь.
З цією гідрологічною спорудою пов’язано чимало містичного. Але й справді, при висоті пагорба у 68 метрів для копання 85-метрового колодязя робітники останні 17 метрів мали б працювати в аквалангах – щоб не захлинутися у водах річки Латориця, що протікає неподалік замку. Та оскільки Жак Ів Кусто народився кількома століттями пізніше, кажуть, подільському князю довелося скористатися послугами чорта. Той, мовляв, завершив роботу швидко і успішно, але став жертвою невідповідності системи мір. Звідкіль бідоласі було знати, що те, що в пеклі називають «мішком з золотими монетами» на землі може бути витлумачене у своєму мінімальному розумінні. Мішечок з двома монетками – ось яку зарплатню з урахуванням пекельного стажу, доплату за підземні роботи, вирахуванням єдиного податку, відсотка демонічній профспілці та в дідько-пенсійний фонд отримав бідолаха!
Хто зна, можливо інші, більш земні, робітники теж не багато заробили. Бо, окрім будівництва, Корятовичу вистачило статків, щоб начинити оновлений замок 60 бочками пороху, 164(!) гарматами, запасами їжі на випадок тривалої облоги і при цьому постійно утримувати великий гарнізон вояків. Як би там не було, але за повір’ям і понині ті, хто потримаються за палець бронзового князя, що стоїть у дворі замку, отримають його талан повік не мати проблем з грошима та податковою.

Тіснява всередині замку

До 1414 року Федір Корятович завершив свої земні справи і вирушив мандрувати у вічність. За чотири роки до нього долучилася його дружина Ольга. Проте на той час твердиня набула настільки великого стратегічного значення, що керувати нею став не аби хто, а сам регент Угорського королівства Янош Гуняді. Наступне століття Паланок залишався майоратним замком угорської корони.
Відносно спокійним часам поклала край поразка угорського війська від Османської імперії у битві 1526 року під Могачем. Нещастячко обернулося для угорців втратою влади над частиною своєї території і значним падінням обороноздатності. Відтоді Паланок став привертати увагу сусідів, у тому числі австрійців та трансильванців, які так і чекали нагоди, щоб прихопити собі цей ласий шматочок на маківці колишнього вулкану.
У буремні часи мукачівська твердиня зросла у ціні. Так, 1528 року Янош Заполяї передав Паланок Іштвану Баторі в обмін одразу на два замки: Неметський та Сатмарський. Новий власник ще більше укріплює фортецю, зводить бастіон верхньої тераси і споруджує 14-метрову сторожову вежу. Верхівку її шпиля та дна замкового колодязя стали розділяти неосяжні 100 метрів – більшість сучасних київських хмарочосів до такої відмітки не досягнуть навіть з підстрибом.

За повір’ям, через палець Корятовича передається талан управління грошима

Як відомо, розвиток наступальних та оборонних технологій рідко коли йде пліч-о-пліч. Часом вперед вириваються одні, а поки вони почивають на лаврах, підступний удар у спину наносять інші. Так сталося і в середині ХVІ століття. Баторі посподівався, що його високі вежі і товсті стіни дадуть відсіч якому завгодно гультіпаці, аж виявилося, що австрійським гарматам метри каміння вже не перешкода. Сильно пошарпавши Паланок, Габсбурги таки здобули форпост, після чого взялися до неоригінального заняття – відбудовування укріплень. Загалом до 1569 все розкидане каміння було зібрано – руками 50.000 (!) кріпаків сусідніх Березького та Угочанського комітатів.
Наступного року австрійці тільки встигли побудувати новісінький підйомний міст при вході, як з цяцькою довелося розпрощатися – після поразки під Хустом король Максиміліан ІІ змушений був віддати Паланок родині Гашпара Магочі. Так угорці отримали назад те, що мали необережність втратити. Як добрі сусіди, австрійці полагодили все, що поруйнували при захопленні і навіть додали дивіденди – новий вхідний підйомний міст.
1595 року влада знову змінилася. За обопільною згодою короля Угорщини Рудольфа ІІ та князя Трансильванії Жигмонда Баторі Мукачівська домінія потрапила у власність до воєводи Жигмонда Ракоці, підданого князівства Трансильванії. У 1625 році на вісім років Паланок втрачає підпорядкування родині Ракоці, але за цей час нічого суттєвого не стається. Комендант замку Іоанн Баллінг при правлінні князя Габора Бетлена дещо позмінював укріплення, але перевірити їх на міцність нагоди не трапилося.

Витягнутість форм панує у всьому

З 1633 і аж до 1711 року Паланок безперервно перебував у власності родини Ракоці. Свідком яких тільки витівок цих трансильванців не став замок! Починалося все спокійно і помірковано. Дєрдь І Ракоці, який власне викупив замок з правом успадкування, і взявсь за розбудову, все старався для дітей та онуків. Завзятий князь видозмінює облицювання замку – у дусі епохи; відновлює окружний рів навколо підніжжя гори, неподалік якого засновує підзахисне поселення, адже вся челядь і солдатики вже не вміщалися у стінах замку. Після смерті у 1648 році справу чоловіка продовжила його дружина Жужанна Лорантфі. Діючи далі у дусі свого обранця, жінка розширила саму територію замку, спорудивши Середню та Нижню тераси, на завершення оточивши всі новобудови зовнішнім оборонним кільцем.
Схоже, дітище родини Ракоці своєю потужністю привертало увагу багато-кого навіть за межами країни. Так, у 1648-1649, 1656 роках сюди приїжджали посли Богдана Хмельницького, щоб обговорити спільні дії проти Польщі.. А 1705 року власник замку уклав таємний військовий союз з Петром І, але той, зайнятий своїми шведами, не знайшов часу прийти на допомогу закарпатському союзнику, що виявилося для останнього фатальним.
У другій половині ХVII століття серед власників Паланок встановилася гендерна рівність. Кожен новий очільник змінював стать попередника. Хм, тобто, був іншої статі. Так, після Жужанни Орантфі у 1649 році борозни правління перейшли до Дєрдя ІІ Ракоці, а по смерті того у 1660 році – до його дружини Софії Баторі. Згодом вдовицю змінює її син – Ференц І Ракоці. Юнак одружується на доньці хорватського правителя – Ілоні Зріні, у шлюбі з якою набуває трьох дітей, не вельми фантазуючи над їхніми іменами – Дєрдь (помер у ранні роки), Ференц та Юліана.

Погляд з Паланок на вечірнє Мукачеве і Карпати за ним

На відміну від своєї матері, щирої прихильниці католицької церкви та існуючої влади Габсбургів, Ференц І Ракоці виріс запеклим опозиціонером, як до католиків (прийняв протестантизм) так і до австрійських монархів. Тому не дивно, що коли спалахнуло повстання проти австрійського панування у 1670-1671 роках, Ференц вирішив не пасти задніх. Не відав тоді запальний угорець, що до падіння імперії лишалося ще довгих 248 років…
Після страти неуспішного ватажка настала найбільш феміністична доба в історії замку. З-поміж чотирьох представників правлячої династії лише син загиблого повстанця не носив спідниці. Долею Паланок керували Софія Баторі та Ілона Зрині, яка чи то з намовлянь свекрухи, чи то з відчуття небезпеки знову повернулася у лоно католицької церкви. 1680 року стара матір померла і вся влада опинилася у руках молодої вдовиці.
Щоправда, вже за два роки привид самоти покинув стіни замку – Ілона Зріні вдруге вийшла заміж. Її обранцем став відомий і перспективний угорський політик Імре Текелі. Але, вже певно в запальної хорватки так на роду написано – сходитися з чоловіками, які наживають проблем з владою. Австрія у ті часи воювала з Османською імперією, а Текелі не вбачав у турках ворогів, навіть їздив до них на перемовини. Під час такої поїздки у вересні 1685 року австрійські війська взяли в облогу замок. Сім місяців тримала оборону княгиня-воїн, аж поки нападники, вражені її стійкістю, не відступили.

Масивність стін вражає і сьогодні

Проте не довго тривав таймаут – за якихось півроку австрійське військо здійснило нову спробу захопити замок. Габсбурги більше року чекали на білий прапорець, а коли зрозуміли, що хитрі мукачівці гарно облаштувалися і не збираються сушити весла, вдалися до хитрощів. Ілоні написали листа, нібито від імені Імре, в якому її чоловік переконував, що австрійці триматимуть облогу як завгодно довго, а запаси в замку скоро закінчаться, тож немає сенсу мучити ні себе, ні інших, а треба визнати свою помилку і відкрити ворота. Дружина не посміла ослухатися свого чоловіка і підписала акт про капітуляцію. Так, після 27 (!) місяців після початку облоги австрійці підкорили останню твердиню Трансільванського князівства, а саму хорватку заарештували і вислали з краю. Звісно, в Австрії Ілону Зріні не чекала солодка доля, тож вона подалася до Туреччини, де султан Махмет ІV, вражений мужністю княгині, нагородив її спеціальною грамотою. Історія Османської імперії ні до, ні після не знала подібних випадків!
Захопивши замок, імператор Леопольд ІІ зайнявся тим, чим і його попередники за подібних обставин – розпочавв реконструкцію твердині. Було розібрано найдавнішу центральну вежу – донжон, а також інші високі вежі. За новими військовими канонами оборону замку перенесли від стін до підніжжя вулкану.
1703 так і не повернувшись до Паланок, Ілона Зріні померла. А вже за кілька місяців, розкручуючи нові оберти антигабсбурського повстання, її син Ференц ІІ Ракоці двічі намагався оволодіти замком. Генерал Монтекуколлі спершу майстерно використовував нові особливості укріплень для захисту від нападників, але у лютому 1704 року праведний гнів угорців був почутий згори і Паланок знову повернувся до своїх колишніх власників.

Баштовий годинник видно навіть у сутінках

Ференц виявився успішнішим за власну матір і значно результативнішим за свого батька. На деякий час йому фактично вдалося втілити у життя мрію своїх предків. 1705 року Мукачево стало столицею Трансільванії, а у знову реконструйованому замку почали карбувати власні монети та медалі. Проте велика імперія не змирилася з новим державним утворенням і поступово, поселення за поселенням, замок за замком, наступала на його незалежність. Зрештою, Паланок знову лишився останнім з могікан і, бачачи безперспективність подальшої оборони у світі без союзників, у червні 1711 року капітулював. Ференц ще багато років їздив Європою, шукаючи підтримки підкореної Трансильванії, але так нічого й не досягнувши, опинився в Туреччині, де й помер.
Розпрощавшись з родом Ракоці, замок Паланок перегорнув останню сторінку своєї історії, пов’язану з військовими діями. У 1724 році припинив своє існування монетний двір, а з 1728 року замок був подарований австрійському графу Лотару Францу Шенборну. Проте новий власник чи то з власного бажання, чи то у віддяку за дарунок не став мешкати на розфортифікованій горі, а з 1732 почав використовувати її як в’язницю.
З початком поділів Польщі державний кордон Австрії перекочував на кількасот кілометрів на схід, що остаточно підірвало стратегічну цінність Паланок. Разом з тим нові землі збільшили кількість невдоволених національною політикою Габсбургів, для яких з 1782 року гостинно відкрив свою браму замок – ставши політичною в’язницею. За понад столітнє існування у званні «австрійської Бастилії» у камерах Паланок побувало більш, ніж 20.000 вязнів, у тому числі й доволі відомих: учасник визвольного руху в Греції Олександр Іпсіланті, угорський письменник Ференц Казінці, гвардійський капітан Ференц Рендль, чеський композитор Іржі Ружичка, французький посол Каміл Турно, австрійський політик та історик Йосип Гармаїр та багато інших. Лише в поодиноких випадках доля заносила когось з власної волі, як от угорського поета Шандора Петефі, який відвідав фортецю з екскурсією у 1847 році.

Як і в колишні часи, Паланок на ніч зачиняє свою браму

У травні 1848 року на хвилі революційного руху, що прокотилася Європою, мукачівці звільнили з казематів політичних в’язнів. Але вже за вісім років статус в’язниці повернувся до Паланок і зберігався аж до 1896 року, коли уряд Австро-Угорщини з нагоди тисячоліття переходу угорців через Карпати закрив в’язницю.
Століття мук ув’язнених, певно, наклало свій відбиток на ауру замку, тож ще довгий час люди оминали його увагою. Паланок стояв пусткою і поступово руйнувався. Тільки з розпадом Австро-Угорщини, коли Закарпаття перейшло під владу Чехословаччини, молода держава за браком уцілілих у горнилі Першої Світової війни споруд, запримітила замок на вулкані і дала йому нове життя. Після ремонту Паланок відновив статус військової фортеці – у його стінах розмістилася казарма.
Війська в замку стояли відповідно до тієї держави, якій він належав. Так, спершу це були чехословаки, у роки Другої Світової – угорці, а по закінченню війни – радянські органи НКВС. Лише з початком 50-х років Паланок вперше за своє існування став слугувати цілком мирним цілям. Як скельця у калейдоскопі закрутилися установи, які намагалися утриматися в кам’яних стінах. Спершу в замку розмістилася школа механізаторів, далі – курси голів колгоспів, потім – профтехучилище. Останній, але найбарвистіший, візерунок утворили історичний та краєзнавчий музей, художній салон та виставка «Дерев’яні церкви Закарпаття». Тож з 1960 року і по сьогодні брама Паланок відкрита для всіх бажаючих торкнутися до бурхливої історії завдовжки в тисячоліття.

<< попередній замок <<  вся добірка >> наступний замок >>